Історія Лебединського насіннєвого заводу

(Продовження. Початок у №№ 34, 37, 42, 50, 51, 52 за 2016 рік, №№ 9, 12, 29, 34, 43, 47, 49 за 2017 рік, №6 за 2018 рік)

Початок великої модернізації

Одночасно велося інтенсивне будівництво клубу. Воно було приурочене до майбутнього 50-річчя радянської влади, що урочисто відзначалося в 1967 році. Клуб зводили методом народної будови. Інколи для нагальних і об’ємних робіт зупиняли виробництво і робітники зміни йшли на будівництво. З великими труднощами вдалося ввести в дію першу чергу (фойє, глядацьку залу, сцену), де й проходили урочистості. А старий клуб — колишня казарма, побудована для робітників ще Бродським невдовзі після епідемії тифу, швидко перебудували на житловий будинок для кількох робітничих сімей.

Того ж року був здійснений перехід на п’ятиденний робочий тиждень при збереженні його тривалості (41 год.). Щотижневе недопрацювання однієї години компенсувалося робочим днем, який влаштовували кожну восьму суботу. Так з’явилися «чорні суботи». Але цей захід поліпшував використання працюючими вільного часу.

З середини 60-х років починається рух за комуністичне ставлення до праці. Вперше про це заявили на заводі на загальних зборах 30 жовтня 1963 року. А вже в 1965-му присвоєно звання ударників комуністичної праці першим семи робітникам.

Цей рух розгорівся, і вже в 1974 році показники різко зросли: вже було 11 бригад, 151 ударник комуністичної праці, 315 осіб боролися за це високе звання.

У 1968 році Вінницький проектно-конструкторський інститут розробив проект цеху протруювання насіння. Передбачалося використання добрив і отрутохімікатів, серед них був дуст ТМТД. Пізніше відмічено підвищену смертність серед робітників, які працювали в цеху протруювання. Цех облаштували у головному корпусі колишньої рафінарні.

У 1965 році ліквідували раднаргоспи і відновили галузеву систему управління промисловістю. Наш завод залишився у складі Черкаського цукротресту і це підпорядкування створювало певні труднощі. За своїм виробничим призначенням завод повинен був постачати насіння бурякосіючим господарствам України, інколи — відправляти його за межі республіки. За технічним оснащенням він аж ніяк не належав до цукрової промисловості, а скоріше до комбікормової , котра входила до складу міністерства заготівель.

Цей розрив між плануванням виробництва, адміністративним підпорядкуванням та технічним устаткуванням особливо гостро став відчуватися в другій половині 60-х років, коли стало ясно, що зі старою схемою треба попрощатися і зайнятися модернізацією виробництва. Цього вимагали зростаючі вимоги до якості посівного матеріалу.

Ці обставини спонукали директора К.К.Дерев’янка 9 лютого 1968 року звернутися до голови уряду УРСР Щербицького з відповідним листом. Для спрощення управління Дерев’янко просив підпорядкувати завод безпосередньо Укрголовцукру. Реагування, хоча й запізніле, було таким: наприкінці 1971 року завод вивели із Черкаського бурякотресту, а в питаннях надходження, переробки і відвантаження насіння — насіннєвому відділу Укрголовцукру. Це трохи поліпшило справу, хоча повністю проблем не розв’язало.

Перша половина 70-х років пройшла для заводу під знаком реконструкції. Так сталося, вона увібрала в себе низку проблем різного характеру, які постали перед заводом і вимагала нагального розв’язання. Перша з них — висока запиленість виробничих площ і довколишніх територій. Справа доходила до того, що в травні 1969 року Черкаський обком профспілок робітників харчової промисловості заборонив подальшу роботу заводу. Укрголовцукор змушений був підписати зобов’язання, що протягом 2—3 років аспіраційні системи заводу реконструюються.

Другою проблемою була необхідність випускати більш якісну продукцію, щоб мінімізувати трудові зарплати при вирощуванні цукрових буряків. Для цього облаштувався цех протруювання. А для досягнення високої схожості посівного матеріалу вирішили закупити за кордоном (шведська фірма «Камас») комплект устаткування.

Третя проблема — поліпшення умов праці та проживання робітників. Потрібно було опалювати виробничі приміщення, забезпечити їх водою, облаштувати роздягальні, кімнати відпочинку тощо.

Для вирішення цих завдань прийнято рішення про корінну реконструкцію заводу, яка була узаконена на високому рівні постановою Ради Міністрів УРСР №52 від 27 січня 1971 року.

Виготовили проектну документацію загальною вартістю 2961000 крб., до якої увійшли наступні об’єкти: аспірація і вентиляція виробничих приміщень; будівництво нового складу готової продукції; котельня; очисні споруди; водопостачання і каналізація; благоустрій території; енергопостачання (ЛЕП-35кв ТП35/10кв); цех дражування.

Для спорудження цих об’єктів залучили генеральну підрядну організацію — трест «Черкасисільбуд». Основні будівельні роботи виконувала Шполянська ПМК-257. Крім того, залучалися ще ряд спеціалізованих субпідрядних організацій.

Роботи розпочалися при директорові Березенку, якого в серпні 1972 року замінив Даліба І.М.

Чимало доводилося будувати власними силами. У 1970 році завершили будівництво шести фінських будинків, а в 1972-му ввели в експлуатацію 8-квартирний будинок.

Для стимулювання індивідуального будівництва і зменшення таким чином черги на житло завком своїм рішенням від 22 квітня 1970 року виділив працівникам під забудову 16 садиб розміром 10 і 15 соток.

Значну допомогу завод надавав підшефному колгоспу ім. Осовського. За період 1971—1974 рр. йому було відпущено відходів — 21,724 ц, мішків — 3009 шт., молока — 1340 л, цементу — 6700 кг, бензину — 26687 кг. Також очищено 232 ц багаторічних трав, розпиляно 1247 ц кубометрів лісоматеріалів.

Іван ЄЛІНЕЦЬКИЙ, далі буде

DMC Firewall is a Joomla Security extension!