«У своєму житті будь стійким і за потребою — гнучким, дипломатичним, але не гнись перед паном у різні боки… Живи по Божому, обмірковуючи своє минуле, й не допускай негативних вчинків у майбутньому. Минулі помилки повинні вчити кращому!» Ці окремі настанови носить козацька регула лицаря. Ними керувалося в глибоку сиву давнину відважне українське козацтво, ними ж керуються сучасні нащадки. Житель села Лебедин, працівник охоронного відділення на підприємствах Групи компаній «ЛНЗ», активний учасник місцевого козацтва Михайло Носов послідовно відтворює звичаї української козацької спадщини, щиро вболіває за мир і спокій у рідній державі та має бойовий досвід у «гарячих точках». Про стан війни, в який втягнуто Україну, про перемогу Євромайдану, йшла мова кореспондента газети «Шполяночка+» з паном Михайлом:

— Михайле Івановичу, сьогодні Ви професійно займаєтеся охоронною діяльністю приватних підприємств. Розкажіть про здобуття свого військового вишколу.

— Після служби в армії я навчався в Тюменській школі міліції. Як відомо, там живуть багато українців та людей інших національностей. Три роки в м. Нефтеюганську, що за 70 км. від Сургуту, працював у службі безпеки банку. Проживаючи згодом у Києві, саме застав проголошення Незалежності України, тоді вперше дізнався про діяльність організації УНА-УНСО, яка широко пропагувалася на вулицях столиці. Мене зацікавила мета новоствореної організації: вона полягала у ся поборенні антидержавних впливів та захисті внутрішнього ринку. Подібно до сьогоднішніх реалій, народна самооборона тоді перебрала на себе функції державних силових структур: розганяла зібрання антиукраїнських організацій, перешкоджала вивозу сільськогосподарських продуктів за межі держави. Виявляючи прояви антидержавних дій, громадяни звертались не до правоохоронних органів, а в штаб-квартиру УНСО.

— Інформація про цю організацію завжди подавалася переважно в негативному світлі.

— Так, як відомо, українська влада в 90-х роках не була патріотичною і проукраїнською, прогиналася перед Кремлем. Українська народна самооборона ж стала справжнім проявом самоорганізації населення - і це не могло не дратувати Кравчука-Кучму, людей з мисленням затятих самодержців-номенклатурщиків. Без будь-якої підтримки владних структур громадяни незалежної держави намагалися застосувати свій потенціал на благо своєї ж держави. Влада, налякана цим потенціалом, робила все можливе, щоб звести нанівець ці патріотичні починання, навмисно сіяла зневіру і апатію серед народу.

— Вам довелося бувати у військових «гарячих точках»?

— Восени 1991 року після вступу до лав УНА-УНСО, навесні 1992-го я відбув добровольцем у Придністров’я на захист інтересів українців, котрі там проживали. Запит на отримання допомоги під час того військового конфлікту ми отримали від української спільноти Придністров’я. Я входив до різних загонів козацької територіальної оборони, які захищали кордон від румуно-молдовських націоналістів. Поява українських громадян серед захисників Придністров’я викликала величезне піднесення не лише серед корінних українців, а й інших мешканців, які не бажали бути людьми третього сорту в складі Молдови або Румунії. Замість недисциплінованих, вічно п’яних російських козаків з’явилась мілітарна структура із залізною дисципліною та знанням військової справи. Незважаючи на значну чисельну перевагу в людях і озброєнні, Молдові так і не вдалося досягнути успіхів на полях бойових дій. Проте на політичній арені Молдові вдалося дещо нейтралізувати намагання Росії закріпитися на теренах Придністров’я. Румунія ж розглядала придністровсько-молдавський конфлікт як спробу захопити політичну ініціативу в регіоні.

До речі, УНСО в Придністров’ї мало офіційний статус, було зареєстроване, на відміну від України, мало широкі повноваження. Керівниками УНСО Придністров’я були Микола Карп’юк, наш земляк Володимир Мамалига, Юрій Тима. УНСО діяло на всіх фронтах придністровсько-молдовського конфлікту. Близько півсотні унсовців були нагороджені урядовою медаллю «Захисник Придністров’я».

— І в Україні основний опір сепаратистам чинили саме активісти УНСО. Історія повторюється за два десятки роки, чи не так?

— У той непевний час, коли Україна, отримавши незалежність, була занадто слабкою, в країні, як і тепер, розгорівся сепаратизм. У регіонах з компактним проживанням неукраїнського населення з’являлись організації, які піднімали питання утворення національних автономій. Підтримувані фінансово російськими та іншими іноземними спецслужбами. активісти таких організацій вели цілеспрямовану антидержавну пропаганду. Вирішувати проблеми місцевого сепаратизму взялася УНА-УНСО.

Унсовцями було припинено рух на утворення Донецько-Криворізької республіки та створення під неї «національної гвардії», заблоковано діяльність промосковської організації «Отєчєствєнний форум». В Одесі унсовці відбили бажання ініціювати створення Новоросійської республіки. Вплив організації відчутний був на Буковині та Закарпатті, де також активізувались антиукраїнські структури, лунали заклики про об’єднання Буковини з Румунією.

— Сьогодні прослідковується схожість сценаріїв зовнішнього впливу на ситуацію в Україні.

— Так, сценарій Путіна не є новим, він один до одного схожий на вже випробовувані методи. Але їм можна протидіяти і успішно ліквідувати бандитів за лічені дні. Чомусь протягом трьох місяців ми бачимо, що все робиться не правильно, робота саботується на рівні військкоматів. На моє звернення прийняти добровольцем у національні військові формування, які протистоять терористам сходу України, мені довелося доводити хто я такий, даних про мене, як з’ясувалося, немає (!). Потрібно проходити медичну комісію, пояснювати свою причетність до УНА-УНСО та участь у придністровських подіях двадцятилітньої давності. Нікого, виявляється, не цікавить моя спроможність і військовий досвід, немає зацікавлення формувати боєздатну армію. Мене дивує, як можна миритися з тим, що на нашу землю прибули воювати чеченці — люди, котрі сьогодні на чужій території захищають інтереси тирана — Росії!

— То Ви таки збираєтеся поповнити ряди Національної гвардії?

— Я не проти стати на захист моєї законної землі. Сподіваюся стати корисним державі, коли побачу справжній професійний підхід до організації ліквідації терористів, коли військові формування складатимуть досвідчені бійці, а не добровольці з числа молодих хлопців, які не служили в армії. Шкода ж даремних втрат молодих життів. Двотижневої підготовки мало для солдата, бо щоб звикнути і ввійти в ритм військового життя, треба бути внутрішньо і психологічно готовим до цього, потрібно хоча б місяць бути у зоні бойових дій. Сподіваюсь, що з приходом нового Головнокомандуючого, в Україні буде покладено край бездіяльності і хаотичності в роботі оборонних сил.

Розмовляла Наталія СТОРЧАК

Our website is protected by DMC Firewall!