Майстриня Таїсія ГАЛАТА з донькою та онуком.

Майстриня Таїсія ГАЛАТА з донькою та онуком.

Талант до живопису у Таїсії Галати із с. Лебедин проявився, коли їй виповнилося 33. Саме у цей час у Таїсії Григорівни виникла потреба передавати свої почуття і відчуття за допомогою образів і кольорів на папері. Це був незвичайний варіант творчості. Таїсія Григорівна почала створювати свої дивовижні картини за допомогою одних лише пальців, без використання будь-яких інструментів і допоміжних засобів. Саме в такий спосіб вона знаходила відповіді на свої численні філософські запитання, в божественних образах передаючи своє розуміння світу. Ці роботи допомагали її свідомості сприйняти себе, як частинку Всесвіту, його складову, осмислити світ.

Згодом самобутня художниця перейшла до використання у своїй творчості сухих квітів і рослин, захопившись новими напрямками творчості ― мистецтвом ошибани, а нині пише картини олією, створює їх за допомогою сухого валяння шерсті та стрічок.

Таїсія Григорівна очолювала у своєму селі Лебедин створений разом із такими ж пооціновувачами прекрасного культурно-просвітницький центр «Світ краси». Її роботи побували на багатьох виставках. У Черкаському обласному краєзнавчому музеї було організовано виставку робіт художниці «Симфонія життя».

0007«Непрофесійні художники України є окремим явищем у світовій культурі, що виражає красу прагнень національного духу в особливий спосіб — шляхом глибинної сердечної творчості, являючи нам світ квітучого царства краси вищого світу, який є і вражає, але якого ми ніколи не бачили в нашому видимому світі..», — зазначив голова міжнародної організації «Українське Реріховське товариство», художник прикладного мистецтва, громадський діяч Володимир Козир, залишивши схвальні відгуки про роботи майстрині.

Таїсія Григорівна брала участь у Третіх Всеукраїнських педагогічних читаннях Академії педагогічних наук України, Київського педагогічного університету імені Грінченка, Всеукраїнського центру гуманної педагогіки, де проводила майстер-клас і мала чудову нагоду познайомитись із академіком, науковим керівником Всеукраїнського центру гуманної педагогіки Шалвою Амонашвілі.

А мрії летіли ввись,
і не було їм кінця…

Таїсіє Григорівно, Ваш мистецький талант проявився не з самого дитинства. Але все ж, передумови його, мабуть, закладалися ще у ранньому віці?

0009― У своїй сім’ї я була третьою дитиною. Мій тато — Григорій Григорович Цяпкало працював водієм, мама — Клавдія Григорівна — у торгівлі. Батьки увесь свій час були на роботі. Як і в кожній сільській родині, у нас було господарство, город, які також забирали багато часу. Я часто гралася сама, спілкуючись із усим живим, що є у природі. Росла допитливою і мрійливою дитиною. Моє дитинство завжди пахло яблуками, грибами і парним молоком. А ще ― дитячу душу так бентежив той загадковий, дивно таємний шепіт трав, настояний на найсолодших і запашних медах землі, що я могла годинами стояти і вдихати їхній терпкий запах... Слухати їхні дивні розповіді про світи і мріяти... То було глибинне, найдовірливіше єднання дитячого серця з природою.

Рано-вранці, коли я бачила, як маленька пташечка напувається росою, як сонечко веде до водопою корів, як веселий вітер-пустун ганяє по небу табунець сивогривих коней, серце переповнювали неймовірний щем, нові, тоді ще незбагненні дитячим серцем почуття.

Я любила милуватися бездонним небом, вдивляючись у його глибоку голубінь, бачила на ньому фантастичні фігурки, візерунки, казкових героїв. Я розмовляла з вітром і птахами, рослинками, квітами. Я любила все, що мене оточувало. Саме з цього, мабуть, і починалися мої творчі сходинки.

«Так уже влаштована душа людини, що озивається кришталево дзвінкою струною, ніби квітка сонця, до всього прекрасного чистого й високого», ― так пояснив все це згодом мій учитель Ілля Іванович Коливай.

До речі, моя найперша іграшка теж мала природне походження: це був качан кукурудзи, замотаний у шматочок тканини. Зі своєю лялькою я спілкувалась, навчала її тому, що відчувала сама, і так мріяла стати вихователем, щоб передавати дітям все, що я бачу і знаю.

Тож після школи я пішла навчатися до Богуславського педучилища. А в 1979 році моя мрія вже здійснилась: я почала працювати у дитячому садку з дітками ясельного віку. Під час спілкування з ними до мене приходило якесь особливе натхнення. Ось так 20 років промайнули, як один день. Коли садочок закрили, пішла працювати завідувачкою будинку престарілих. Туди щодня поспішаю і нині. Мої підопічні старенькі потребують такої ж уваги, як і діти.

Поштовхом до творчості
стало знайомство з роботами Миколи Реріха

― Ви пам’ятаєте той період, ті відчуття, коли народилась Ваша перша творча робота?

35― Це пов’язано з моїм першим знайомством із репродукціями Миколи Костянтиновича Реріха у будинку моїх духовних вчителів Валентини та Іллі Коливаїв, яким я вдячна за це все життя. Саме знайомство з роботами талановитого і відомого на увесь світ художника, філософа, письменника, публіциста, громадського діяча, на виставки репродукцій якого я потім їздила в столицю, стало поштовхом до творчості. Микола Реріх багато подорожував і захоплювався Україною, її мовою і культурою. «Я не знаю таких співучих і музичних народів, як український і прибалтійський», ― писав він на схилі життя.

Познайомившись із роботами цього художника, я побачила новий, вищий, кращий світ ― світ світла, гармонії і краси. Я дивилась на його картину «Вид на Каченджунгу з Турпіндару», а серце щеміло і раділо, наповнюючись незбагненним відчуттям вічності і любові до землі та неба. Це відчуття і тепер завжди зі мною, ним горить моє серце.

Саме тоді й виникло нестримне бажання творити свій візерунок душі, добрий, світлий і радісний. Живі квіти, живе небо, ту красу, явища якої розписані дорогоцінною росою в космосі, почуття власного серця. Зародження, сходження, далекі незнанні світи, які народжуються в нашій уяві.

Саме тоді мені захотілося спробувати передати аквареллю на папері, все, що я відчуваю. Я вмочала пальці у фарби і малювала. Кольори підбирала інтуїтивно. І картини були не стільки художніми творами, радше — відповідями на всі мої запитання. Це було моїм розумінням світу. Небо, квіти, образи народжувалися випадково і жили в неземному середовищі. Я бачила в них відповіді на філософські запитання. Ніби невидимий потік проходив через мене, наповнюючи світлом божественної любові.

Цю таїну з високим я завжди відчуваю в момент творчості.

Незабутня зустріч
із Шалвою Амонашвілі

―Таїсіє Григорівно, у Ваших картинах прихована глибока філософія, і лише людина з глибоким внутрішнім світом може зрозуміти їхній зміст. Знаю, що схвальні відгуки про них дав і академік Шота Амонашвілі...

― У 2008 році я брала участь у Третіх педагогічних читаннях Академії педагогічних наук України. Там мені випала велика честь познайомитися із академіком, членом педагогічної Академії наук, науковим керівником всеукраїнського центру гуманної педагогіки Шалвою Амонашвілі.

Бути присутніми на його семінарах було надзвичайно цікаво, адже головною установкою у вихованні дітей Шалва Олександрович висуває принцип прийняття будь-якого учня таким, яким він є.
«Ми повинні бути людьми доброї душі і любити дітей такими, якими вони є», — запам’яталися слова педагога.

На цьому заході я проводила майстер-клас, де отримала високу оцінку своєї творчості. Дві свої роботи я подарувала Шалві Амонашвілі. Мої колеги-педагоги тоді були приємно здивовані, що Шалва Олександрович прийняв мої картини, адже зазвичай жодних подарунків не приймав. Мені ж, у свою чергу, було приємно.

Природа —
найбільший геній
з пензлем у руках

— Згодом у Вашій творчості з’явився новий напрямок — ошибана. Чому саме цим видом мистецтва Ви захопилися?

— Це, мабуть, було закономірним. Адже світ природи такий неосяжний і несе у собі особливу неперевершену красу, яка тривожить душу і підіймає до вершин. Варто лише бачити її. Природа є найбільшим генієм з пензлем і палітрою у руках.

Якось восени ми з внуком гуляли і побачили під грудкою землі ромашку.

— Давай, продовжимо їй життя, — запропонувала я. — Ось так і почалося нове захоплення. Я почала збирати рослини, засушувати їх і створювати картини. Дивлячись на будь-яку рослину чи квітку, я вже наперед бачу, як її можна використати у своїй роботі.

Ось, наприклад, дерево в мініатюрі може відтворити засушене суцвіття бузини, кущик ― листочок полину, стріху― листочок з кукурудзяного качана, сукню середньовічної сеньйори ― пелюстки звичайної китайської троянди.

За будь-яких умов
людина повинна зберігати
душевну чистоту

— На своїх картинах Ви любите зображувати квіти лотосів. Ця квітка, як символ духовного самовдосконалення, передає Ваші духовні прагнення?

— Лотос ― це особлива квітка. Я, дійсно, багато зображую її у своїх роботах. В країнах буддизму, в Індії лотос вважають священною квіткою. Мабуть тому, що лотос уособлює непорочність, досконалість, витонченість і прагнення до духовної чистоти з давніх часів. Адже квітка ця виростаює з бруду, але ніколи не буває забрудненою. Саме ця особлива властивість залишатися чистим зробила лотос символом духовного самовдосконалення: у якому середовищі, доброму чи поганому, не перебувала б людина, вона завжди повинна зберігати ясну свідомість і душевну чистоту.

Поринаючи у світ краси

— Тривалий час Ви очолювали в селі культурно-просвітницький центр «Світ краси», об’єднавшись зі своїми односельчанами — поціновувачами прекрасного. Що давало Вам таке спілкування?

— За роки існування цього центру проведено багато культурно-просвітницьких заходів, зустрічей, вечорів. Про те, що давав людям цей центр, свідчать численні схвальні оцінки, щирі побажання у книзі відгуків.

Ми могли зустрічатися, спілкуватися, порушуючи безліч тем, які стосувалися мистецтва, життєвої філософії. Маючи у центрі репродукції картин художників від епохи Ренесансу до наших днів, знамениті на увесь світ роботи Леонардо да Вінчі, Ренуара, Шишкіна, Айвазовського, Миколи та Святослава Реріхів та інших, ми давали можливість познайомитися з ними й гостям, які приїздили до нас у село. Словом, могли поринати у світ, який підштовхував розум до гармонії із власним духовним світом. Безперечно, що для кожного із нас це було щось своє, неповторне.

0006Щасливі, коли всі разом

— У Вас за плечима великий досвід сімейного життя. Як Ви вважаєте, що є основою щасливої сім’ї?

— Безперечно, що любов. Вона є основою всього життя. Якщо вона є у сім’ї, то й буде повага один до одного, дітей до батьків. Зі своїм чоловіком — Віктором Миколайовичем — ми дружили ще зі школи, у шлюбі — понад три десятиріччя, виховали двох дітей — Наталю і Олександра, маємо трьох онуків — Назара, Дмитрика і Софійку. Разом проводимо всі свята, турбуємося один про одного, прагнемо зробити життя кожного трішки затишнішим, добрішим. Ми всі щасливі, коли ми разом.

Я жодного разу не пошкодувала про свій вибір і щаслива своїм життям. Мій чоловік, вся моя сім’я повністю підтримують мене у всіх моїх починаннях, і я вдячна їм за це. Тож, відвідуючи церкву, завжди ставлю свічки за здоров’я своїх учителів та своєї сім’ї, і прошу Господа дати всім їм здоров’я і щастя у цьому житті, щоб ці люди були зі мною поруч.

Лариса БАЧИНСЬКА.

DMC Firewall is a Joomla Security extension!