Родина Анатолія ГОЛОВКІНА

Ніхто не міг, напевно, передбачити, що за якийсь короткий проміжок часу ЗМІНИТЬСЯ суспільна свідомість українців, а розвиток історії увійде в абсолютно новий виток. В нашому далеко не ідеальному і гріховному світі За ЖИТТЯ борються світлі і темні сили. Не лише на війні. У тилу також. Хтось щомиті молиться за відважних співвітчизників, котрі добровільно пішли боронити Україну від новітньої терористично-окупантської навали. Інші намагаються долучитися до надання будь-якої допомоги українським військовим. Хтось надає великі суми коштів волонтерам, а хтось дає скільки може. Є і лідери громадської думки, яким довіряють і які виправдовують довіру. А є й недоброзичливці, які намагаються дискредитувати добрі справи, поселити недовіру і зневіру у нашому і без того тривожному часі.

Молода і енергійна жінка зі Шполи, мати трьох дітей, що має декілька дипломів про вищу освіту — Лілія Усик (Лоцман) простим і щирим бажанням змогла запалити серця сотень таких же небайдужих шполян, які зорганізувалися у наданні допомоги шполянським солдатам, які перебувають сьогодні у батальйоні територіальної оборони «Черкаси» на кордоні з Росією, та учасникам антитерористичної операції — хлопцям-добровольцям, які беруть участь у бойових діях на сході України. Її шляхетна справа ще буде належно оцінена нашими співгромадянами. А нині газета «Шполяночка+», підтримуючи патріотично-громадський рух Шполянщини, тримає постійний прямий зв’язок як з самими солда-тами-земляками, так і з їх родинами. Саме про це йдеться в цьому тематичному матеріалі.

Волонтер зі Шполи Лілія УСИК (ЛОЦМАН):

— Я звертаюся до багатьох. Одні допомагають постійно і суттєво, інші скаржаться, що і їм зараз нелегко (нема торгівлі, і т.д.), ще інші призначають зу-стріч, а в останній момент скасовують, дотелефонуватися до них так і не вдається. Я допомагаю лише нашим шполянським хлопцям і їх побратимам з окопів! Мені закидають, що я беру гроші у тих, хто служив режиму Януковича. Під час спілкування   ніколи не запитую про партію, Майдан чи політику. Бо якби я не брала гроші в тих, хто мені їх дає, одного хлопця сьогодні вже не було б! Одного ранку (о 4-й годині) він телефонує і просить привітати з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, бо в бронежилет (куплений за «якісь не такі гроші») потрапили кілька уламків від гранати, а в нього ні подряпини! Тож якщо мене хтось і закидає піском (як дорікають мені в соцмережах), я впевнена, що хлопці з передової чи їх рідні допоможуть мені відкопатись! Я тримаю гроші в руках максимум день і кудись по щось їду. Живу на колесах…Майдан називають революцією гідності, а я називаю АТО революцією і еволюцією совісті і людяності, доброти і співчуття. Зараз люди очищуються від всього поганого! Я не знаю чорних сторін душ тих, хто мені допомагає, але я знаю про їх світлі вчинки. Це коли мені кажуть телефонувати в будь-який час доби і просто називати суму: 1 тис., 5 чи 35! Може, для них це і не великі гроші? Але вони не повинні, не зобов’язані їх комусь давати! Ці люди очищуються!

Ви знаєте, я зараз все вимірюю касками, бронежилетами і спальними мішками. Он та сукня — це три спальники. А той велосипед — це кевларовий шолом. А ці шпалери для моєї кімнати — бронежилет… Я молюсь за хлопців в АТО і за їх помічників на місцях. Хоч і розум не дрімає. Він на сторожі.

І все ж хочеться, щоб кожен, хто допомагає армії, говорив про це...

OlegУчасник АТО Олег ВИХРЕНКО (з телефонної розмови):

— Хочу сказати Вам, що це якась надзвичайно не гуманна війна! Ми не бачимо ворога у вічі, він є підступним і нечесним. Але вражає якесь дивне ставлення керівництва держави до організації військових дій, забезпечення військових формувань всім необхідним, зброєю і бронетехнікою. Коли нас обстрілюють, ми не маємо чим оборонятися. Допомагає, напевно, досвід, а скоріш всього — Бог Всевишній, свою ж бо землю захищаємо. Серед нас панує високий бойовий дух, непохитна віра в перемогу, всі ми — добровольці і залишити поле бою ні в кого думки не виникає. Приємно нести службу разом із земляком — Олегом Слободяником, це надзвичайно досвідчений і мужній воїн, володіє всіма необхідними навиками, залізним характером. Окрім того, спонукає всіх нас до здорового способу життя. Я щиро дякую всім шполянам, які потурбувалися про нас, передали передачу, особливо — волонтеру Лілії Усик, яка особисто доставила її нам. Ось думали, що ті, чи інші речі не пригодяться, наприклад, налокотники і наколінники. А після нічного градівського обстрілу з боку території Росії, коли ми стрибали по окопам, пожалкував, що не одягнув їх, так би не ушкодив лікті і ноги…

Олег дуже сумує за рідною домівкою, за родичами, згадує колег по роботі. Планує створити сім’ю, мріє про діток. Вдячний кожному, хто щиро турбується про його життя.

*     *     *

DahСпекотної літньої пори поволі рухається підвода до вулиці в Скотаревому, повернула до чепурної господи. Подружжя пенсіонерів Олексія Михайловича і Світлани Вікторівни Дашків невтомно трудяться на земельній ділянці, утримують худобу, клопотів по господарству вистачає. На ганку з’являється чотирнадцятирічна внучка, зустрічає рідних з городу. Знайомимося, любуюся яскравим цвітом троянд біля хати.

Усе ніби йде в житті за звичним порядком, а в ду-ші — неспокій. Син Тарас на-разі перебуває в зоні АТО, мобілізувався у Збройні Сили України добровольцем чотири місяці тому.  

— Тараса спочатку взяли в армію кухарем, — розповідає його мама Світлана Вікторівна. — Потім пройшов спеціальну під-готовку і був направлений на кордон, служив у танковій роті, а зараз — командир взводу у зенітній, яка захищає територію Донеччини. Охороняв аеропорти Миргорода і Луганська, постійно наражався на небезпеку. Усе сьогодні неважливо — тільки б повернувся живим. Якби могла, поїхала б і я на фронт… Ми так вдячні Лілії Усик! Яка хороша дитина, передайте їй велику вдячність за тепле ставлення, за допомогу, яку вона передала від нашого району, усе підійшло, усе згодилося!

*     *     *

У дворі багатодітної родини Головкіних з Матусова особливо затишно. Посередині майоріє великий синьо-жовтий стяг. Дружина учасника АТО Анатолія Головкіна Наталія гостинно запрошує до оселі.

— Я їздила разом з Лілією Усик доставляти допомогу до військової частини, де несе службу мій чоловік. Хочу висловити від усіх нас велику і щиру вдячність за її мужність і героїзм, за таку відданість високим ідеям. Вона молодець. На таких людях, напевно, тримається світ. Мій чоловік не міг інакше вчинитити — пішов добровольцем захищати Україну, мріє про час, коли все нас устаткується, відновиться справедливість…

Четверо діток з нетерпінням чекають татка додому, також вірять у перемогу України, вважають батька справжнім героєм.

PavlovМикола ПАВЛОВ (військовий пенсіонер) м. Шпола:

— Мій син Віталій перебуває в зоні АТО. Всі ми розуміємо, що в країні йде війна, цей стан передбачає особливого переосмислення речей, суспільство має мобілізувати сили і спрямовувати їх задля перемоги. У мене склалося вкрай гнітюче враження від умов, у яких знаходяться наші військові, адже їздив нещодавно відвідати сина. Треба визнати, що держава не забезпечує всього, що зобов’язана робити для успішного ведення військових дій проти терористів і окупантів. Не виконується належним чином і робота у нашому районному військовому комісаріаті. Я про це сказав районному комісару, але з нашої розмови зрозумів, що дослухатися до порад досвідчених людей ніхто не збирається. І з великим болем у серці відзначив для себе, що пішов би без зарплати на час військових дій в Україні працювати у райвійськкомат, щоб ефективно справлятися з поставленими завданнями…

Підготували Наталія СТОРЧАК та Віктор КРАВЧЕНКО.

DMC Firewall is a Joomla Security extension!