Все життя подружжя Коливаїв йде по життю поруч.

Все життя подружжя Коливаїв йде по життю поруч.

Іллю Івановича Коливая із села Лебедин знають більшість жителів нашого району. Це людина з душею незвичайної глибини, тонкою і ранимою, ніжною і поетичною. Він кохається в мистецтві: музиці, живописі, віршах. Він сам пише поезії та музику, багато читає, є активним учасником усіх літературно-мистецьких заходів, які проводяться в районі чи області. Він — народний лікар-мануальний терапевт, бджоляр та столяр. А ще ― закоханий і мрійливий, ліричний і романтичний. Людина, яка впродовж всього життя вивчає його і досліджує, шукаючи філософські відповіді на багато запитань, які воно ставить.

Філософська душа Іллі Коливая, якому 2 серпня виповнюється 80, вже давно почала виливатись у поезії, через яку він передає всі свої почуття та думки. І вже давно всі його життєві переконання, його світобачення, хвилювання і радості можна прочитати у його віршах.

«Це митець від Бога», ― так охарактеризувала Іллю Коливая відома письменниця і наша землячка Катерина Мотрич, виступаючи в програмі «Поезія» на українському радіо, представляючи одну із збірок поезій Іллі Івановича, вірші із якої читав на радіо народний артист України Олександр Биструшкін.

Шукаючи Істину
З Іллєю Івановичем ми спілкуємося в одному із затишних кафе міста. За чашечкою кави розмовляли про різні життєві речі, про внутрішній світ людини, місця кожного в цьому житті. Мій співрозмовник час від часу згадує все своє життя, повертається до своєї поезії, в якій відображає власне сприйняття цього світу.

― Іллє Івановичу, кажуть, що все своє життя людина учиться, дізнається щось нове, вивчає життя, шукаючи в ньому істину. У Вашому житті було саме так?

― У середині кожної людини йде боротьба заздрості, егоїзму, амбіцій з добром, любов’ю, добротою, вдячністю. І завжди перемагає те, на чию користь людина зробить свій вибір. Коли ж людина починає шукати Істину, аби почати жити праведно, вона своє устремління свідомо направляє в бік відомих їй способів реалізації.

Все моє свідоме життя складалося в суворому невідворотному порядку. Я все життя пам’ятаю сказане моєю бабусею, яка прожила 97 років: «Від долі не втечеш. Все, що має бути, прийде. Ти тільки не втрачай людської подоби…Що посієш, те й виросте, те й пожнеш». Вона, було, отак скаже і мовчить. А я мучуся в здогадках... Те, що від бабусі прийняв, стало моїм. Приємно жати хороше, добре…

Коли ж я йшов служити в армію, бабуся мене перехрестила і сказала: «Де б тебе не носило, а додому вернись. Хто триматиметься Лебедевого куща, той спасен буде». Це і стало для мене ще однією життєвою істиною, про яку я пам’ятаю все своє життя.

Звичайно, у кожної людини свої погляди на багато речей. Вивчити та осмислити це життя ― дуже довга і терниста дорога.

Перший душевний
вогненний спалах
― Ви людина, для якої духовне життя — понад усе. Коли Ви вперше відчули, що Ваша душа тягнеться до прекрасного, неземного?

― Це трапилося за рік перед війною. Мені було чотири роки. Моя бабуся Марія вперше взяла мене до церкви на всеношну. І це був перший яскравий спалах моєї ще несформованої, а точніше, непроявленої душі. Вдарив малиновий дзвін, покриваючи широкий простір між пагорбами нашого козацького Лебедина. А потім... таке довге та чисте затухання передзвонів бронзового дива величезної архітектурно-культової споруди Свято-Преображенської церкви. Величний, як небо, купол зустрів мене своїми акустичними ефектами, фресками, ангелами та святими... Палахкотіли свічки, пахло ладаном божественної ароматерапії.

Всі парафіяни падали перед цією величчю на коліна. Тіснява у храмі не створювала якоїсь незручності, а була психологічним єднанням в устремлінні до Вищої сили.

Ікони святих широко відкритими очима дивилися в мою дитячу душу. Проповідь священика і могутнє хорове звучання громади «Христос Воскрес!» ― невмирущий образ такого духовного єднання. Хресний хід навколо церкви з хоругвами... Так вперше, всього за півдоби, відбулося моє перше знайомство з практично усіма видами мистецтва.

Тепер уже, маючи за плечима великий життєвий досвід, я зі впевненістю можу сказати, що кожна держава тримається на трьох китах:

Перший із них це ― культура (культу +Ра), потім мистецтво і освіта. І лишень падають ці три головні вежі, на їхньому тлі виростають три потвори: видовища, нажива і насолода. Історія ― цьому підтвердження.

Без любові
до ближнього дороги
в майбутнє немає
― А Ваше перше знайомство з музикою теж відбулось у ранньому віці?

― Це почалося ще з раннього дитинства. У моєї бабусі Марії було четверо синів і чотири дочки. Всі вони були гарними музикантами, співали. На релігійні свята всі збиралися у матері, а дні народження сестер та братів відзначали у своїх хатах. Дядько Григорій грав на баяні та на кларнеті, мій батько ― на барабані. Дядько Каленик ― на гітарі, жінки підігравали на гребінцях.

Взагалі вся наша родина вміла відпочивати, яка-то радість була! Співали у два, три голоси. Я часто зі своїм дискантовим підголоском долучався до цього співу.

Уже в армії я мав можливість опанувати гру на баяні. І хоча там отримав серйозну травму хребта, та після повернення додому був запрошений працювати художнім керівником сільського клубу.

Одночасно вступив і навчався на заочних дворічних курсах «Теорія музики» при Московському будинку народної творчості. А коли в травні 1960 року відділ освіти запропонував посаду вчителя музики та керівника хору, розгубився, та встояти не зміг, і вирішив спробувати долю.

Навчався на курсах при Полтавському педінституті ім. Короленка, так мені довелося мігрувати з культури в освіту. І прийшовши працювати в школу, я зрозумів головне: дітей можна привабити до предмета лише ласкою, і жодним чином не грубістю. Любов, добро, ласка, увага, повага, шанобливе ставлення до всіх — головні складові духовного життя.

Ще моя бабуся казала мені: «Без любові до ближнього дороги в майбутнє немає!» Так згодом і написав я в одному із своїх віршів:

Я бачу істину, що зла нема ніде,
То просто в нас добра не вистачає!

Зустрічі з видатними музикантами
формували внутрішній світ
― Ви згодні з думкою, що коли людина чогось дуже сильно бажає, коли направляє на свою мрію всі свої помисли, то весь світ допомагає здійснитися їй?

― У своєму житті я не раз переконувався в цьому. Таким періодом у мене було навчання в Київському державному музичному училищі ім. Глієра. Влітку 1963 року я вступив на його диригентсько-хоровий відділ. Це була елітна освіта. І конкурс був відповідно великий ― 12,5 осіб на місце. Кожен абітурієнт мав продемонструвати свої вокальне, диригентське вміння, скласти екзамен із сольфеджіо та теорії музики, пройти співбесіду з хормейстером, виконати п’єси на музичному інструменті.

Та сильна жага отримати музичну освіту все ж перемогла. І я став студентом цього закладу. Навчався заочно. Але працював невтомно, старався увібрати все, що давали нам викладачі. Там зустрів і багато цікавих людей.

Кажуть, що люди, які з’являються у житті у кожного з нас, невипадкові…

— Так, ті, хто зустрічався на моїй життєвій дорозі, і в училищі, де я навчався, зокрема, були зовсім невипадковим людьми. У нас організувався хор з досвідчених членів з басами, баритонами, тенорами, альтами та сопрано. Його не можна було зрівняти зі студентським дитячим, бо наш міг виконувати практично всі світові хорові твори. Ми виступали в консерваторії, по радіо та телебаченню. Ми спілкувалися з видатними музикантами Левком Ревуцьким, Борисом Лятошинським, братами Георгієм та Платоном Майбородами, Олександром Білашем, Ігорем Шамо, Діаною Петриненко, Павлом Муравським та Анатолієм Авдієвським, багатьма іншими.

Безперечно, що всі ці зустрічі залишили великий слід у моєму житті. Там плекалась незвичайна любов до музики. Наші спільні інтереси, наші думки і прагнення формували наше життя, наш внутрішній світ.

― І саме в цей час Вашою науковою лабораторією став зразковий дитячий художній колектив «Лебединські козаки», який Ви створили?

― Обласний відділ освіти запропонував мені працювати за власною програмою з поглибленим вивченням музики на народній основі. Загорівся цією ідеєю і я, і педколектив, і мої учні, і їхні батьки. Тоді був введений в роботу народний інструмент — хроматична сопілка системи Деменчука. Діти оволоділи нотною грамотою, в кожного з них була своя сопілка. Було створено два художні колективи: «Калинка» та «Лебединські козаки». Ми вивчали історію свого краю через музику і пісні, брали участь у конкурсах і фестивалях різних рівнів, ставали їх переможцями. Ми жили цікавим насиченим творчим життям. Наші душі співали, і це об’єднувало всіх учасників від малого до великого — і в цій єдності ми були одним цілим. А це, погодьтеся, дуже важливо в житті.

00008«Усе тваринне у собі забудь!
Служи прекрасному…
і ти прийдеш до раю…»
― Крім музики, Ваша душа виливалась і в поезію... Вірші Вашої останньої збірки «Іду на Схід» змушують читача задуматися над сенсом життя і над головним призначенням людини…

― Хтось із мудрих сказав, що через мистецтво ми отримуємо світло. І я з цим повністю згоден. Але не все, що «блищить і звучить», є мистецтвом. Найбільшим надбанням кожного народу є його духовна культура. Саме його власна, а не завезена з-за кордону.

Тож своїх вихованців я вчив помічати і бачити прекрасне, зокрема на прикладах творчості народних талантів, наголошуючи, що культурний саморозвиток людини та суспільства — це безупинна робота над собою, розширення духовних прагнень і, насамперед, через мистецтво, філософію, науку та освіту. І особливе місце займає тут духовний розвиток, який надає сенсу життя кожної людини, коли вона починає шукати відповіді на питання щодо свого призначення на землі, що таке добро і зло і т.д.

Світло в душі, духовність людини дає їй можливість пізнати і справжню любов, і долучитись до мистецтва та художньої краси, до молитви, релігії. Це дає можливість людині зрозуміти, що є справжнє та найцінніше в житті, дати те, чим варто жити. Важливо вміти будувати храм у власній душі.

Головне —
відчувати красу
у власному серці
― Керуючись саме цим постулатом багато років тому Ви зі своїми однодумцями вирішили відкрити у селі культурно-просвітницький центр «Світ краси»?

― Це було прагнення підживлювати свій розум та серце духовною їжею, пізнавати щось нове, досі незвідане. Спочатку ми збиралися у нас вдома, аби послухати класичну музику, познайомитись із творчістю письменників, художників, поетів, переглянути відео про мистецтво чи обговорити фільм. Ми їздили на виставки, відвідували музеї, збирали репродукції картин. Тоді нам вдалося зібрати репродукції картин великих художників від епохи Ренесансу до наших днів. Це знамениті на увесь світ роботи Леонардо да Вінчі, Ренуара, Боровиковського, Крамського, Полєнова, Левітана, Шишкіна, Тропініна, Васнєцова, Саврасова, Айвазовського, Реріхів.

Це було ідеєю підштовхнути кожну людину працювати над собою, вдосконалювати свій духовний світ, виховувати свої почуття на високому, на класичних зразках мистецтва. Нам усім потрібен був такий клуб, щоб, як кажуть, духовною смертю не вмерти, бо як я сказав в одному із своїх віршів: «Не краса нас врятує, що навколо, а чуття її у власному серці...».

Йога допомагала пізнавати душу
Але свого часу Ви були ще й відомим у своїй окрузі народним лікарем, допомагали багатьом зцілитися від недугів… Звідки таке захоплення?

— Справа в тому, що ще одним епізодом моєї біографії була інвалідність, яку я отримав внаслідок травми хребта під час служби в армії. Здавалося, шансів на повноцінне життя у мене не було. І тоді ще молода лікарка, яка не побоялась взятися за моє лікування, дала мені їх. Я повірив, що я зможу впоратися зі своїм захворюванням і знову наполегливо працював над собою. Згодом я став займатися йогою, основною метою якої є пізнання своєї душі, її таємниці. Вона допомагала мені шукати відповіді на питання, які виникали у моїй свідомості, в набутті просвітління, єднала мій внутрішній світ із вселенським.

Свого часу їздив на кон-сультації до відомого мануального терапевта з м. Кобиляки, що на Полтавщині, Миколи Касьяна, на жаль, вже нині покійного, багато чого навчився в нього. Тож своє вміння спробував застосовувати на практиці. І радий, що багатьом людям моя практика допомогла зцілитися від недугів.

Жити, об’єднавшись, людям варто
повчитись у бджіл
― Знаю, що впродовж багатьох років Ви є не просто бджолярем, а дослідником цікавого світу цих розумних істот. Що Ви відкрили для себе, спілкуючись із бджолами?

― Спостерігаючи за цими розумними істотами, я дивуюсь і захоплююсь, який же багатий і різноманітний світ Божий! В його розмаїтості панує дивний і гармонійний порядок, встановлений Богом, де всі розселені по землі згідно з ним. Все має відповідний і розумний зміст, народжується, росте, старіє і помирає — одне змінюється іншим. Усьому Бог дав свій час, місце і призначення. Людині ж він дав особливе призначення — пізнавши Бога, ставати все кращою і добрішою та успадковувати вічне життя.

Мені завжди було дуже цікаво вивчати бджолиний світ, бо він — особливий. Бджоли — це досконалість, що зійшла з небес, мабуть, найбільше чудо із чудес. Їхню поведінку не можна осягнути та пізнати. Бджоли ― це община. Вони виконують свої обов’язки залежно від свого віку. Ніхто у них не байдикує, ніхто нікого не обдурює, в них немає керівників і підлеглих Просто в кожного з них своя окрема місія, і в кожної місії своя карма. Згуртованості, працьовитості, організації праці — ось чому вчать бджоли.

Людям потрібно вчитися у них жити, об’єднавшись. А об’єднавшись, можна вирішити безліч проблем. Це теж високе мистецтво!

Лариса БАЧИНСЬКА.

Р.S. Переконані, що у день ювілею Іллі КОЛИВАЯ поряд із нашим ювіляром буде його родина: люба і вірна дружина Валентина Панасівна, його син Володимир із дружиною та найдорожчий життєвий скарб — онучок Дмитрик. І цього дня Ілля Іванович почуватиметься найщасливішою людиною в цілім світі!

Колектив нашої газети надсилає Вам, шановний Іллє Івановичу, і свої найщиріші вітання та бажає на довгі роки міцного здоров’я, великого людського щастя, добра, радості і сімейного тепла!

Господь Вам 80 подарував
І серпнів зоряних, і січнів срібних,
До весен первоцвітних додавав
Осінні дні, до золота подібні.

Багатство Ваших Богом даних днів —
Здобуток гідний, що й казати!
Хай янголів небесних лине спів
На честь заслуженої дати!

buketik 14 

ВІТАЄМО!

Надсилаємо щирі вітання шанованому старійшині села Лебедин, талановитому вчителеві, поетові і громадському діячу Іллі Івановичу КОЛИВАЮ з нагоди 80-річного ювілею!

Прийміть вітання наші щирі,
Хай доля Ваша розквіта.
Нехай в здоров’ї, щасті й мирі
Рясні красуються літа.

Хай Вам любов незгасно світить
І серце радісно співа...
Для Вас — усі найкращі квіти
І найласкавіші слова.

Нехай Вас смуток обминає,
А Мати Божа охороняє.

З повагою, Дмитро КРАВЧЕНКО, Михайло СІДЛЕЦЬКИЙ, Анатолій ТКАЧЕНКО, Володимир ПРИКУП.Red roses and wildflowers for March 8

 

 

З ЮВІЛЕЄМ!

Талановиту людину, чия щира, багатогранна творчість вже багато років цвіте, наче українське літо, та залишається виразними кольоровими стіжками на полотні поетичної, пісенної творчості ШполянщиниІллю Івановича КОЛИВАЯ
щиросердно вітаю з ювілейним днем народження.

Зичу Вам, шановний ювіляре, залишатись все таким же молодим душею, черпати з кожного нового дня натхнення, оптимізм, любов до життя.

Здоров’я та довголіття Вам, добра людино!

Моя безмежна вдячність — за Ваше чуйне серце, неодмінну дружню підтримку, за радість спілкування з Вами.

З повагою, Любов ХАРЧЕНКО.

imagesPV1F0LF6

 

DMC Firewall is a Joomla Security extension!