Петро Симонович СЛАБОШПИЦЬКИЙ.

Петро Симонович СЛАБОШПИЦЬКИЙ.

10 серпня шанований житель Шполи, ветеран Другої світової війни Петро Симонович Слабошпицький відзначив 90-літній ювілей. У такому поважному віці йому є про що розповісти молодому поколінню, своїм рідним землякам — містянам та мар’янівцям, адже Мар’янівка — його мала батьківщина. Коли почалася війна, Петро був зовсім юним, але все ж пройшов нелегку фронтову дорогу. В родині було їх шестеро дітей, з яких живих до сьогодні залишилися лише Петро та його молодший брат у Мар’янівці. Родина пережила Голодомор 1932—1933 року, потім — страхіття кровопролитної війни, яка навіки забрала у дітей батька. Він загинув на фронті...

Петро Симонович спочатку навчався в Білій Церкві у шестимісячній школі сержантів, але навчання пройшли лише три місяці, бо не вистачало бійців, йшов наступ на захід. Військова частина формувалася в Західній Україні. Готувався прорив — вирішальний бій на Сандомирському плацдармі, бій у Польщі, форсували річку Вісла. Німців відтіснили, багато солдатів потонули, а Петро з товаришем врятувалися, тримаючись за колоду. Три кілометри несла їх швидкоплинна Вісла. 12 січня 1945 року був вирішальний бій, прорив, німці відступали. Петро Симонович служив у піхоті, І-ий Український фронт під командуванням маршала Конєва.

Пішки у зимовий час пройшов усю Польщу і Німеччину. Спали на гілках дерев, на снігу в лісі. 2—3 години сну і знову вперед. 23 лютого 1945 року вважає своїм другим днем народження, бо він один зі свого батальйону залишився живим після бомбардування. 40 км не дійшов до Берліна, під час бою — контузія і поранення в ногу. Три місяці у госпіталі в м. Ченстохова (Польща). Після Перемоги у 1945—1948 рр. служив у військовій частині на річці Одер. Потім через контузію комісували і він повернувся в Мар’янівку. Має два ордени — орден Червоної Зірки і орден Великої Вітчизняної війни І ступеня і 19 медалей. Але через скромність не одягає їх ніколи, навіть у свята...

Після війни працював завідуючим клубом у Василькові, а в 1952 році поїхав на Донбас будувати шахти. Так 22 роки пропрацював шахтарем у м. Донецьку. Вийшовши на пенсію, повернувся до Шполи і вже понад 20 років тут проживає. Не полишав довго громадських справ — співав у хорі ветеранів.

Петро Симонович дуже добрий і чуйний душею, радіє кожній зустрічі з друзями, знайомими, молоддю. Тож від імені всієї громади міста вітаємо дорогого ювіляра зі святом і надсилаємо такі побажання:

087 06У вас минає славна дата,
Прожито стільки щедрих днів,
Отож дозвольте привітати
І побажати сотню літ.

Хай світить Вам щаслива доля,
Хай обминає Вас журба.
Бажаємо вам на видноколі
Блаженства, миру і добра!

За дорученням сусідів та активу
ветеранської організації

Надія СВІТЛА.

 

Our website is protected by DMC Firewall!