Валентина ЗАДОРОЖНЯ

Усе своє свідоме життя, а мені 90 років, вважаю себе солдаткою на передовій, де потрібно витримати будь-який удар долі. Взагалі багато людей, народжених в 20-му столітті, на мій погляд, особливі. Життя навчило нас бути сильними, відповідальними, чесними і, звичайно ж, добрими…

Так сталося, що несподівано потрапила у відділення хірургії нашої центральної районної лікарні. Склалася досить неординарна ситуація у зв’язку з встановленням діагнозу та призначення лікування. Незважаючи на мій стан і присутніх у лікарняній палаті хворих, було виголошено слово, котре могло вбити наповал. Я стояла і думала, які ми далекі від медичної етики, ввічливості, обережності при дочасному озвученні діагнозів — навіть лікарі… Адже слово лікує, слово і вбиває! Дякувати Богові, все завершилося благополучно. Поряд опинилися чудові спеціалісти — хірурги, медсестри, котрі виконують свої обов’язки і здатні допомогти хворому, якому необхідно зібратися, повірити в себе.

Пригадалися поетичні філософські рядки одного прибалтійського автора — мудрі і правдиві: «Мы все как есть, со славой и без славы, исчезнем так, как исчезают травы, по осени оставив семена. И поколения, что придут на смену, свои проложат во Вселенной…»

І ці люди опинились поряд зі мною і допомогли. З великою повагою і вдячністю я називаю їх імена і бажаю їм і надалі бути вірними своїй професії, уваги до хворого, душевної доброти: головний лікар ЦРЛ Василь Петрович Уманець, сімейний лікар-терапевт Наталія Валентинівна Гуцул, районний лікар-онколог Галина Дмитрівна Жук, молоді спеціалісти — хірурги Юрій Вікторович Голуб, Валерій Анатолійович Осадчий, медсестра Алла Анатоліївна Скотар, лікар приватного УЗІ по віл. Леніна (приношу вибачення за те, що не запитала прізвища).

Страшний вердикт не підтвердився. Завідувач хірургічного відділення вибачився і привіз мені додому довідку-аналіз про доброякісність пухлини та наявність запального процесу. А страшне слово перед цим… було озвучено.

Прошу, мої дорогі, прочитати ще такі рядки:

Слово

Оно казнит и милует порою,

Оно зовет и гонит прочь навеки,

Оно прочитано и смехом и слезою,

Оно надежду дарит и калеке.

Оно больней змеи гремучей жалит

И лечит раны — это мне не ново,

Оно и радует, оно же и печалит

Порой одно единственное слово…

Так хочеться, щоб з нашого побуту не зникали чарівні слова: «будьте здорові», «будьте добрі», «все буде добре», «прошу Вас», «бажаю Вам всього найкращого» та інші. Ми забуваємо від всього серця дякувати. Адже казати людині «дякую» означає бути спасенним Богом, а відповідаючи словом «будь-ласка», призиваємо ще раз звертатися за допомогою. Треба дякувати за все, бо ми живемо поряд із людьми. Знаєте, ми призабули таку гарну традицію, яка існувала в Україні — вітатися з усіма, з ким зустрічаєшся на шляху. А сьогодні подекуди не вітаються між собою навіть сусіди, не кажучи про дітей і підлітків. А від хороших слів людина стає добрішою. Добро добром відгукнеться, тож поспішайте творити добрі справи! Нехай це елементарний знак уваги, але він скільки може для людини означати!

Пока не пробили колокола,

Последний час прощания!

Спешите делать добрые дела!

Откройте в Вашем сердце двери,

Чтоб Ваша жизнь всегда была

Приобретением, а не потерей.

З повагою Валентина ЗАДОРОЖНЯ, м. Шпола, учасник бойових дій Великої вітчизняної війни 1941-1944 рр., ветеран педагогічної праці

DMC Firewall is a Joomla Security extension!