Ганна Леонтіївна КАВУН

Проживає у Василькові жінка, яка зазнала на своєму віку багато злигоднів та горя. Мало залишилося в селі таких людей. Ганна Леонтіївна Кавун — одна з них. Народилася вона 18 липня 1929 року в селі Васильків. Нещодавно відзначила свій 85-річний ювілей. Пережила голод 1933 року, пам′ятає смак млинців із сушеної липи, які мати пекла на воді. Із дітей, а було їх у родині п′ятеро, вижила лише вона — наймолодша. Мама вантажила вагони — їй за це давали 100 грамів хліба на день. І це все на шістьох душ!

До початку війни встигла закінчити чотири класи. Дуже хотілося йти до школи, хоч і не було в що взутися. Надіне вона одного цілого материного валянка і одного батькового цілого чобота та й іде до школи по багнюці. А в подружки Павлини не було ні чобіт, ні валянок. То вона надіває на ноги рукава з куфайки, обмотає їх мотузками і йде до школи. Було таке, що несуть одна одну на плечах через воду. Траплялося таке, що й попадають в калюжу. Тож мокрими так і приходили до школи. У п′ятий клас так і не пішла — перебила війна.

У війну доводилося тягати на палицях снопи. Не було чим возити, тож діти носили їх на скиртування та на молотіння. Загадував Совгиря підліткам копати траншеї. Ідуть з лопатами, бояться, плачуть, бо ще ж діти. Але копали, бо знали, що в них сховаються наші солдати. Доводилося у війну носити міни разом з усіма односельцями. Дві залізні тарілки зв′язані проволокою несуть на плечах, аж понамулюють пухирі.

Пригадує бабуся, як батько разом з людьми з села гонили худобу за Дніпро. Перегонили тварин по мосту, який завалився, — потопилася скотина, люди, трактори. Батькові дивом вдалося врятуватися.

Після війни жилося тяжко: треба було платити податки. Яйця, молоко, м′ясо здавали в державу. Те, що зароблять у колгоспі, те й
віддають. Батько прийшов з війни (він був у концтаборі), пожив недовго. Без нього стало ще тяжче. Все життя Ганна, можна сказати, віддала колгоспу. У неї — 60 років стажу. Вже перебуваючи на пенсії, працювала ще 14 років.Доїла корови, пасла худобу до півдня, а потім ішла будувати ферми, конюшні. А ще й бігала сапати буряки в Петровське (колись був у селі колгосп імені Петровського). А що заробляла? Трудодні!

За все життя їздила якнайдалі до міста Ватутіне. А більше так і не довелося нікуди поїхати. Все робота та робота. І зараз бабуся Ганя обробляє город, радіє, що вродила цибуля, що гарна картопля. Слідкує за політичними та військовими подіями України. А ще молиться, щоб був мир в Україні. Адже про найстрашніше слово «війна» вона знає не з книжок і кінофільмів.


Людмила ТОРБА,
керівник пошукового загону «Стежина» Васильківського НВК.

DMC Firewall is developed by Dean Marshall Consultancy Ltd