Майстер Микола КАРДАШ.

Майстер Микола КАРДАШ.

ВЛАСНА СПРАВА

Майстра із золотими руками зі Шполи Миколу Кардаша знають більшість тих, хто має власну справу, займається дерево- та металообробкою, або ж хоча б раз мав проблеми з неполадками будь-яких складних механізмів. І, здається, немає жодного такого, який би не знав чи не осилив цей чоловік… Крім того, він ще й майстер із виготовлення меблів. Усі свої креслення та ескізи Микола Іванович носить у «власному мозковому комп’ютері» і намагається допомогти усім, хто до нього звертається. Він не може всидіти на місці, бо в його голові народжуються все нові і нові ідеї, які просто просяться до втілення в життя.

        У сім’ї, в якій зростав Микола Кардаш, технікою мало хто цікавився. Його батько працював бухгалтером, мама — у швейній майстерні. Крім Миколи, в родині зростало і виховувалося ще троє дівчат, його сестер. Лишень йому, допитливому хлоп’яті, було цікаво абсолютно все, що пов’язане із різноманітними механізмами, які рухаються. І свої перші машинки хлопець залюбки конструював сам.

— Моя бабця розповідала, що такий потяг до техніки передався мені від мого діда, який любив займатися з нею, — каже, усміхаючись, Микола Іванович.

      А вже коли закінчив школу, а потім повернувся із лав Радянської армії, пішов працювати на Шполянський завод запасних частин, де для молодого майстра відчинилися нові двері для застосування своїх знань та вдосконалення вмінь.

      На завод Микола Кардаш прийшов працювати токарем. Спочатку був учнем, а вже через рік роботи отримав найвищий розряд. Ще молодим майстром він уже мав особисте клеймо — на верстаті обробляв дуже дрібні і точні деталі, в роботі з якими помилки не допускалися (розміри їх вимірювалися у мікронах).

     Із теплом та вдячністю згадує Микола Іванович свого колишнього колегу, головного інженера цього підприємства Дементія Іларіоновича Біломора (нині покійного), з яким вони часто обговорювали нові ідеї, втілюючи їх у життя, шукали шляхи вирішення поставлених завдань.

     Ті часи приємними спогадами час від часу зринають у пам’яті майстра, бо саме тоді поступово відшліфовувалися всі сходинки майстерності Миколи Кардаша. Чверть століття віддав він цьому підприємству, а вже через два десятиріччя його старший син Максим, закінчивши факультет комп’ютерних технологій вишу, також прийшов працювати на це підприємство.

       В один із нелегких періодів, які довелося переживати машинобудівному підприємству наприкінці вісімдесятих років, Микола Іванович прийняв для себе важливе рішення і розпочав підприємницьку діяльність.

— Спочатку я придбав токарний, фрезерувальний, свердлильний верстати, заточувальне обладнання, реставрував його і почав працювати самостійно. Взявши у банку позику, згодом відкрив і дві майстерні з обро-бітку дерева та металу.

— У 2000 році надійшла мені гарна пропозиція від мого знайомого — попрацювати на Півночі. Я тоді будував дім і, звичайно ж, потрібні були гроші, — згадує майстер. — Тож поїхав аж у Ямало-Ненецький автономний округ, де працював у тресті «Північтрубопровідбуд».

      Там Миколі Івановичу також довелося набувати нового досвіду, який дуже згодився йому в подальшому житті, адже працював він із японською технікою фірми Komatsu, ремонтом якої займався.

      Повернувся додому з великим багажем знань і новими ідеями, які одразу ж почав втілювати у життя.

       У деревообробному цеху майстра народжувалися чудові і вишукані меблі, зроблені із якісної деревини (до речі, верстати для їх обробітку Микола Кардаш виготовив теж сам). Йому надходили замовлення із усіх куточків району, області і навіть України.

— Спрацьовувала «жива реклама», — каже майстер. — Тоді популярності набрали дерев’яні драбини-сходи, які я виготовляв, ліжка, інші меблі, котрі виготовляв під індивідуальні замовлення.

     Було налагоджено співпрацю із постачальниками матеріалу для них. Сам був і конструктором, і дизайнером. Паралельно займався і виготовленням верстатів та деталей.

Коли в особистому житті Миколи Івановича відбулися певні зміни, довелося продати все і продовжувати виробничу діяльність вже трішки в іншому руслі.

    Та без роботи не сидів жодного дня. І нині у майстра вдома є свій невеличкий цех, змайстрував собі й усі потрібні для роботи верстати. Виготовляє їх і на замовлення. До речі, він сам сконструював і виготовив рейсмусовий верстат.

    А ще до майстра Кардаша надходять особливі індивідуальні пропозиції. Пригадує, зокрема, як звернувся до нього чоловік, який, отримавши травму хребта, тож через обмежені фізичні можливості не міг візком виїжджати на прогулянки зі свого багатоквартирного будинку. Для нього він сконструював і виготовив індивідуальний ліфт, яким той міг підніматися у власну квартиру і спускатися з неї через балкон. Потім переобладнував йому й авто для зручного ручного керування.

    Пригадує майстер, як якось ще один знайомий звернувся до нього з проханням виготовити особливе ліжко — для витяжки хребта.

— Довго я не міг придумати, як реалізувати це, — розповідає Микола Іванович. — Адже конструкція такого ліжка особлива. Його робота мала керуватися електронікою. Але ж і відмовити цьому чоловікові не міг. Та ідея прийшла вночі. Завантаживши мозок звечора, якось вранці проснувся з уже готовим планом конструкції. Трохи поекспериментувавши, вдалося і цей проект втілити в життя.

    Подібних цьому випадків було багато. Саме тому про майстра його знайомі відгукуються, що має він щире серце і золоті руки.

— Я люблю працювати з деревом, — зазначає Микола Кардаш. — Але ще більше — з металом. Ідей маю багато, був би час втілювати їх у життя!

   «Аби руки і охота, буде зроблена робота»,— кажуть в народі. Тож хочеться, аби натхнення не покидало майстра, а руки ніколи не втомлювалися творити!

Лариса БАЧИНСЬКА.

Фото Віктора КРАВЧЕНКА.

DMC Firewall is developed by Dean Marshall Consultancy Ltd