Людвіг ван БЕТХОВЕН.

Людвіг ван БЕТХОВЕН.

ВІДОМІ ІМЕНА

Один із найвідоміших в історії музичних творів неперевершеного Бетховена, що дістав назву «Місячна соната», був присвячений юній Джульєтті Гвіччарді. Дівчина підкорила серце молодого композитора і потім жорстоко розбила його. Але саме Джульєтті ми зобов’язані тим, що можемо слухати цю геніальну музику, яка проникає у саме серце.

Музикант... завдяки батькові-деспоту
Людвіг ван Бетховен народився у німецькому місті Бонні. Роки дитинства можна назвати найважчими в житті майбутнього композитора. Гордому й незалежному хлопчикові було важко пережити те, що його батько, груба і деспотична людина, помітивши музичний талант сина, вирішив використовувати його з корисливою метою.

Примушуючи маленького Людвіга з ранку до ночі сидіти за клавесином, він і не думав, що синові потрібне дитинство! У вісім років Бетховен заробив перші гроші – він дав публічний концерт, а до дванадцяти років хлопчик вільно грав на скрипці й органі.

Разом з успіхом до молодого музиканта прийшли замкнутість, потреба у самотності та нетовариськість. Саме тоді в житті майбутнього композитора з’явився Кристіан Готліб Нефі, його мудрий і добрий наставник. Він прищепив хлопчикові почуття прекрасного, навчив його розуміти природу, мистецтво. Нефі навчив Людвіга стародавніх мов, філософії, літератури, історії, етики.

У 1787 році молодий Бетховен покинув Бонн та подався до Відня. Прекрасне місто театрів і соборів, вуличних оркестрів і любовних серенад під вікнами підкорило серце юного генія. Але саме там молодого музиканта уразила глухота: спочатку звуки здавалися йому приглушеними, потім він по кілька разів перепитував фрази, які не розчув, потім зрозумів, що остаточно втрачає слух.

«Я проваджу гірке існування, — писав Бетховен другові. — Я глухий. З моїм ремеслом нічого жахливішого не може бути. О, якби я позбавився цієї хвороби, то обійняв би весь світ».

Маестро і кокетка
Але жах від глухоти, що прогресувала, змінило щастя від зустрічі з юною аристократкою, італійкою за походженням Джульєттою Гвіччарді.

Донька багатого й знатного графа приїхала до Відня 1800 року. Тоді їй не було й сімнадцяти, але життєлюбність і чарівність молодої панянки підкорили тридцятирічного композитора. Він одразу ж зізнався друзям, що закохався палко й пристрасно. Людвіг був упевнений: у серці глузливої кокетки зародилися такі ж ніжні почуття. У листі другові Бетховен підкреслював: «Ця чудова дівчина так сильно закохана в мене, така захоплена мною, що я спостерігаю зміни в собі саме через неї».

За кілька місяців після першої зустрічі Бетховен запропонував Джульєтті безплатні уроки гри на фортепіано. Та залюбки прийняла пропозицію, а натомість за такий щедрий подарунок піднесла своєму вчителеві кілька вишитих власноруч сорочок. Бетховен був суворим учителем. Коли гра Джульєтти йому не подобалася, роздратований, він кидав ноти на підлогу, демонстративно відвертався від дівчини, а та мовчки збирала зошити. Через шість місяців, перебуваючи на піку почуттів, Бетховен узявся за створення нової сонати, яку після його смерті назвуть «Місячною».

Її маестро й присвятив графині Гвіччарді на знак великої любові, захоплення і надії.

Дописував же композитор свій шедевр у гніві, люті й великій образі: легковажна кокетка завела роман з вісімнадцятирічним графом Робертом фон Галленбергом, який теж захоплювався музикою і складав вельми посередні опуси. Проте Джульєтті Галленберг здавався геніальним, чим наївна дівчина не забарилася поділитися з учителем. Той, розгніваний, попросив юну графиню більше не приходити до нього. «Я знехтував нею, – згадував пізніше Бетховен. – Адже якби я захотів віддати цій любові своє життя, що ж залишилося б для благородного, для вищого?». А учениця-аристократка, ставши графинею Галленберг, покинула Відень і виїхала до Італії.

Геній, якого нехтували жінки
У душевному сум’ятті в жовтні 1802 року Бетховен покинув Відень і поїхав у Гейлігенштадт, де написав відомий «Гейлігенштадтський заповіт». Страх, крах надій породжують у композитора думки про самогубство. Але Бетховен зібрався з силами і вирішив почати нове життя. Майже зовсім глухий, він створив великі шедеври.

Минуло кілька років, і Джульєтта повернулася до Австрії. Вона приїхала на квартиру до Бетховена. Зі слізьми вона згадувала про чудовий час, коли композитор був її учителем, розповідала про убогість і труднощі її сім’ї, просила пробачити їй і допомогти грішми. Будучи людиною доброю і благородною, маестро дав їй значну суму, але просив піти й ніколи не з’являтися в його домі.

Бетховен здавався байдужим. Але ніхто не знає, що коїлося в його понівеченому численними розчаруваннями серці.

Намагаючись назавжди викреслити з пам’яті кохану, композитор зустрічався з іншими жінками. Одного разу, побачивши красуню Жозефіну Брунсвік, він негайно ж освідчився їй у коханні, але у відповідь дістав лише ввічливу, але однозначну відмову.

Тоді у відчаї Бетховен запропонував руку й серце старшій сестрі Жозефіни — Терезі. Але та вчинила, як і молодша сестра, вигадавши красиву казку про неможливість зустрічей з композитором.

Геній не раз згадував, як принижували його жінки. Якось одна молода співачка з віденського театру на пропозицію зустрітися з насмішкою відповіла, що композитор надто потворний зовні, до того ж видається їй дуже вже дивним, тож зустрічатися з ним вона не має наміру. Людвіг ван Бетховен і справді не стежив за своєю зовнішністю, часто ходив неохайним. Навряд чи маестро можна було назвати самостійним у побуті, йому була потрібна постійна турбота жінки. Коли Джульєта Гвіччарді, будучи ще ученицею маестро і помітивши, що у Бетховена не так пов’язаний шовковий бант, перев’язала його, поцілувавши при цьому в лоб, композитор не знімав цей бант і не переодягався кілька тижнів, поки друзі не натякнули на не зовсім свіжий вигляд його костюма.

Дуже щирий і відкритий, презирливий до лицемірства і догоджання, Бетховен часто здавався грубим і невихованим. Нерідко він висловлювався непристойно, тож більшість вважали його плебеєм і неосвіченим хамом, хоча композитор просто говорив правду.

«Мій янголе...»
Восени 1826 року Бетховен захворів. Виснажливе лікування, три складні операції не змогли поставити композитора на ноги. Цілу зиму він, не встаючи з ліжка, зовсім глухий, мучився від того, що не міг працювати далі. 26 березня 1827 року великий геній музики Людвіг ван Бетховен помер.

Після його смерті в шухляді письмового столу знайшли лист «До безсмертної коханої» (так Бетховен назвав лист сам): «Мій янголе, моє все, моє я. Чому глибока печаль там, де панує потреба? Хіба наша любов може вижити тільки ціною жертв шляхом відмови від повноти, хіба ти не можеш змінити ситуацію, коли ти не цілком моя і я не цілком твій? Що за життя! Без тебе! Так близько!

Так далеко! Яка туга і сльози по тобі-тобі-тобі, моє життя, моє все».

Багато хто потім сперечатиметься про те, кому саме адресовано послання. Але маленький факт указує саме на Джульєтту Гвіччарді: поряд з листом зберігався крихітний портрет коханої Бетховена, яку виконав невідомий майстер.

Один із листів Бетховена,
адресований Джульєтті Гвіччарді
«Здрастуй! Ледве прокинувся, як думки мої летять до тебе, безсмертна любове моя! Мене охоплюють то радість, то смуток, коли думаю про те, що готує нам доля.

Можу жити тільки з тобою, не інакше; я вирішив доти блукати далеко від тебе, поки не буду в змозі прилетіти з тим, щоб кинутися в твої обійми, відчувати тебе цілком своєю і насолоджуватися цим блаженством. На жаль, це потрібно; ти погодишся на це, адже не сумніваєшся в моїй вірності; ніколи інша не оволодіє моїм серцем, ніколи, ніколи. О, Боже, навіщо покидати те, що так любиш!.. Люби навіки тебе, мене, нас».

Оксана АНАТОЛЬСЬКА.

ДЖЕРЕЛО: «На скрижалях».

Our website is protected by DMC Firewall!