Щастям й добром я його напоїла

 

Вітер в обличчя шмагає, шмагає.

Поле життя перейти я стараюсь.

Тільки в природі — волошки-ромашки,

Поле ж житейське пройти завжди важко.

 

Далі пішла я по полю, по житі,

Туго були колоски ті налиті.

Били до крові, в обличчя сміялись,

Сльози свої витирала, вмивалась,

Впавши на землю, я знов піднімалась.

 

Вітер і сонце шептали: «Вставай!

Труднощі всі у житті подолай!»

Там же у полі знайшла колоска—

Вітер прибив чи зламала гроза.

 

Я підняла, пригорнула, зігріла,

Щастям й добром я його напоїла.

Так і несу через все я життя

Зранену душу й дитя-колоска.

 

Василина Козленко, с.Кримки

 

Our website is protected by DMC Firewall!