Не лише дар Божий і письменницький талант української письменниці Катерини Вакулівни Мотрич, родом із Василькова Шполянського району,  захоплює прихильників її особливих суспільно-значущих праць.

  Її літературний посил до співвітчизників містить прагнення розбудити і повернути до життя сильну колись і високодуховну націю, відкрити дорогу до знань, культурно-духовних скарбів-оберегів, позбавитись нав’язливої чужинцем-зайдою пелени.   

  Катерину Мотрич знають за її неперевершеними творами «Соняхи», «Час найкоротшої тіні», «Досвіток», «Перед храмом любові та болю», «Звізда Полин» та номінованого на Шевченківську премію 2002 роману «Ніч після сходу сонця», поетичною збіркою «Почайна», в яку увійшли вірші, поема «Діалог», а також «Молитва про мову» й «Молитва за убієнних голодом», що з’явилися наприкінці 1980-тих, а також за драмою «Кайдашева земля», поемою «Мотрині ночі» та пробуджуючим глибоким аналізом у праці «ДНК варвара». Саме за цю  публікацію в «Слові Просвіти» Катерині Мотрич вручено Народну Шевченківську премію!

  Вона пишається, що народилася на благодатній шполянській землі, у красивому краї, що знаходиться за три горби від Шевченкового села. Була шостою дитиною в колгоспниці та коваля. Батьки Оксана і Вакула Мотричі уже спочили в мирі, їх хата досі збереглася...

  Пишаються і шполяни-земляки, що із спільного родового гнізда вилетіла на широкий простір така неординарна пташка-провісниця, перлина сучасної української літератури і поезії, дотичної до духовного світу. Говорячи про роман «Ніч після сходу сонця», Катерина Вакулівна каже, що «хотіла показати історію України з духовної точки зору, розібратися, чому не відбувається Україна». На її думку, «наша трагедія лежить на трьох китах — відсутності усвідомлення ієрархії, розбраті й заздрості. Та головне — нерозуміння ієрархії, на законах якої тримається весь світ: спершу — триєдиний Бог, потім — ангели, які мають ступінь посвяти, ієрархічну залежність і виконують певну місію… А в Україні завше за прислів’ям: де три дядьки, там два гетьмани. Це прагнення вхопитися за булаву завжди призводило до хаосу або ж до тупого, ганебного, примітивного загравання чи догоджання — і від того розсипається Україна, розсипається держава. Бракує взаємоповаги, все руйнують розбрат і заздрість...»

  Цими думками вона ділилася ще десять років тому, а актуальності досі не втрачають, навіть набувають.

  Сьогодні, 30 листопада, у день її ювілею, хочеться надіслати їй найщиріші побажання жити і творити у розквіті натхнення й творчої енергії, радіти здійсненню омріяних подій, що нарешті уквітчають рідну Україну успіхом і перемогою над всіма темними силами. Многії літа, дорога наша землячко!

Від вдячної громади Шполянщини 

DMC Firewall is developed by Dean Marshall Consultancy Ltd