Укотре Групу компаній «ЛНЗ»  «оженили» без її відома. Черговий «скандальний заміс» відбувається на фоні перереєстрації частини підприємств Групи компаній в Шполянську ОТГ та невизначеність Лебедина в об’єднавчих процесах. Хтось вважає «ЛНЗ» благодійником і дякує за допомогу, хтось — вигадує монстра, на якого вішає всі «ярлики». Складається уявлення, що без впливу Дмитра Кравченка, голови наглядової ради ГК «ЛНЗ», в районі не відбувається жоден процес — «навіть бджола не пролетить», як кажуть у народі. Чи знає сам Дмитро Вікторович про таке ставлення та як реагує на безглузді звинувачення — в інтерв’ю «Шполяночки+».

— Дмитре Вікторовичу, чи не прийшов час розставити крапки в тих чутках, що вирують навколо приєднання Лебедина до Шполянської ОТГ? Зокрема, нещодавно газета «Шполянські вісті» написала, що 1 червня відбулася сходка в селі, де «ЛНЗ» начебто спонукав лебединців приєднатись до Шполянської ОТГ? Чи це так? 

— Так, прийшов час розставити ці крапки. Бо, з одного боку, люди перебільшують роль «ЛНЗ» у процесі реформування громад, а з іншого — применшують внесок Групи компаній в забезпечення життєдіяльності Лебедина, Шполи і всього Шполянського району. Так, сходка в Лебедині відбулася. Але сходка не всього села, а лише одного мікрорайону. Саме того мікрорайону, який «ЛНЗ» забезпечує водою. До того ж, ми ініціювали цю зустріч лише тому, що представники місцевої влади просто самоусунулись від вирішення проблеми цих людей. Річ у тому, що традиційно мікрорайон заводу, у тому числі будинок пристарілих, школа і лікарня, забезпечувались водою зі свердловин, які знаходяться на території Лебединського насіннєвого заводу. Ці свердловини вичерпали свої можливості і рік тому постало питання про необхідність нових. Тоді, аби не лишити жителів мікрорайону і соціальні об’єкти без водопостачання, нами було прийнято рішення зробити дві нові свердловини і прокласти трубопровід, що ми і зробили, вклавши в проект майже 700 тис. грн. Нові свердловини були зроблені за межами території заводу з метою подальшої передачі на баланс сільради, або на баланс комунального підприємства. Треба розуміти, що Лебединський насіннєвий завод — не водоканал і за законом не має права надавати таких послуг населенню. Тобто, зі свого боку ми зробили все, аби перенести це питання в правове поле з найменшим матеріальним навантаженням на сільський бюджет. Сільській раді залишалось лише виконати свої повноваження і вирішити питання, кому «ЛНЗ» має безкоштовно передати на баланс ці свердловини. Голова села Рудас ще з осені знав, що ми чекаємо на рішення сільради щодо цього питання. Ще рік тому ми попередили його та депутатів, що з 1 червня будемо змушені відключити воду. Однак жодних дій з боку голови села так і не дочекались. Більше того, на одній із сесій сільської ради пан Рудас виступив проти виділення коштів з бюджету на утримання водогону та цих свердловин, напевно, розраховуючи, що «ЛНЗ» і надалі  забезпечуватиме водою об’єкти, що належать до комунальної власності села, за власний рахунок, знаючи, що для підприємства це є порушенням закону.

— Може Ви просто «розбалували» лебединців?

— Я вже давно помітив: чим більше зростає Група компаній «ЛНЗ», тим більше ми «комусь щось винні». З часом людям стає вже  мало робочого місця з гарною заробітною платою, підвищеної орендної плати з соціальним пакетом, усіх тих коштів, які ми витрачаємо на соціальну складову життя району (а це лише за минулий рік — 21 млн грн!). Ви ніколи не задумувалися: а якби Групи компаній «ЛНЗ» не було в Шполянському районі, якби Лебединського насіннєвого заводу не було в Лебедині?

Проте, це все лірика. «ЛНЗ» завжди був і залишатиметься соціальним партнером. «ЛНЗ» і далі робитиме дороги, будуватиме стадіони, допомагатиме школам, ФАПам, будинкам культури. І я абсолютно переконаний — «ЛНЗ» повинен це робити. Але він не повинен заміняти владу і брати на себе відповідальність за вирішення усіх питань! У випадку з водопостачанням у Лебедині ми взяли на себе фінансування технічної частини цього питання, а вже налагодити процес водопостачання мають-таки органи місцевого самоврядування.

— Отже, про приєднання Лебедина до Шполи на сходці не йшлося?

— Шполянська ОТГ згадувалась на сходці лише в контексті можливого варіанту, чиїми послугами можна було б скористатись, щоб не створювати в Лебедині власне комунальне підприємство і не витрачати зайві кошти на технічну базу для нього. Йшлося не про створення ОТГ, а про створення комунального підприємства в селі Лебедин. Питання води і питання ОТГ — це різні речі. Але деякі «козачки» спробували нав’язати людям думку, що без вступу в Шполянську ОТГ, питання лебединців з водою не вирішиться. Так-от,  їхнє питання вирішується дуже легко! І це має зробити голова села! Саме він повинен не перекладати проблеми «з хворої голови на здорову», а оцінити можливості села і прийняти оптимальне рішення: або взяти свердловини на баланс сільської ради, або створити комунальне підприємство. Це безпосередні обов’язки сільського голови. Ну, врешті-решт не маємо ж ми за нього приймати це рішення?!

— Як тоді розцінювати статтю в газеті «Шполянські вісті»? Замовний матеріал з метою ввести людей в оману?

— Думаю, основна мета — відвернути  увагу лебединців від бездіяльності представників влади села та району. Візьмемо голову села Лебедин Олексія Рудаса. Проблема із водопостачанням — не єдине питання, яке переконує, що сільський голова самоусунувся від проблем життєдіяльності села. Його бажання — тихенько допрацювати до пенсії на гарній посаді. А перейматись створенням комунального підприємства чи реконструкцією будівлі поліклініки, яку передали на баланс сільради і яка тепер стоїть безхазяйною і має всі перспективи розвалитись за рік-два, йому немає снаги. І це далеко не єдині приклади безгосподарності цього, так би мовити, керівника. Складається враження, що все у селі він робить не на благо, а всупереч.

Крім того, вводити людей в оману вигідно тим, кому поперек горла став великий ресурс податкових коштів, які Група компаній «ЛНЗ» сплачує в бюджет. І саме це питання відіграє чи не ключову роль у пристрастях навколо об’єднання Лебедина зі Шполянською ОТГ чи створення своєї. Давайте подумаємо, чи вигідно голові Шполянської РДА Володимиру Потапенку, який, не секрет, гальмує всі процеси, пов’язані зі створенням ОТГ в районі, входження Лебедина в будь-яку ОТГ? Звісно, ні. Адже район відразу втратить кілька десятків мільйонів, що надходять у бюджет від сплати податків «ЛНЗ» і  якими він звик розпоряджатись «по-своєму». При цьому село Лебедин, де ми сплачуємо податки, не отримує з цих коштів нічого. Хіба це справедливо?

І, нарешті, врахуйте особисті інтереси тих, хто за рахунок своїх посад хоче і далі отримувати для себе матеріальні «бонуси». Візьмемо, до прикладу, депутатів Лебединської сільської ради. Майже всі з них — одноосібники, які тримають земельні ділянки. Податок, який вони сплачують за землю в сільській бюджет, становить 0,3 %, тоді як у Шполянській і Матусівський ОТГ податок на землю складає 1%. Зрозуміло, приєднання до ОТГ не піде їм на користь. Дивує, що у лебединців це не викликає жодного питання. Але ж люди, які віддали в оренду свої паї, теж сплачують податок з фізичних осіб, який складає близько 18%. Чим пайовики гірші за одноосібників? Чому одні люди мають сплачувати нижчі податки, а інші — вищі? Тільки тому, що одні депутати, а інші — ні? Чому не привести цей показник до однієї суми?

— Наразі Ви перереєстрували декілька підприємств ГК «ЛНЗ» в Шполянській ОТГ? З чим це пов’язано?

— Із моєю особистою позицією керівника Групи компаній, яка працює у різних населених пунктах району і області та заробляє гроші не лише на території села Лебедин. Тоді ж чому всі податки мають іти лише в Лебедин, тим паче, що і в Лебедині вони практично не осідають. Ми перевели кілька підприємств в Шполянську ОТГ з єдиною умовою, що всі надходження від цих підприємств  йтимуть на ремонт доріг, адже наразі це найбільша проблема, яка існує в районі. Логіка проста: дороги міста Шполи — це дороги, якими користуються всі жителі району, чи то з Журавки, чи з Лебедина, чи з Кримок — всі шляхи йдуть через Шполу. Проте така перереєстрація — це лише перший крок у справедливому розподілі того ресурсу, який йтиме від сплати податків Групи компаній «ЛНЗ». По ходу створення інших ОТГ, куди увійдуть населені пункти, де ми працюємо, ми перереєстровуватимемо  туди інші свої підприємства. Що стосується ПАТ «Лебединський насіннєвий завод», він фізично знаходиться у Лебедині, тут і зареєстрований як платник податків. Тому, в яку б ОТГ не ввійшов  Лебедин, ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» піде разом із ним.

— То таки ж, яка Ваша думка щодо кращих можливостей для лебединців: приєднатись до однієї із ОТГ чи створити власну громаду?

— Мені абсолютно однаково, до кого приєднається Лебедин: до Шполи, Матусова чи створить свою ОТГ із Журавкою, тільки б село не втрачало тих можливостей, які наразі дає об’єднання територіальних громад. Ви подивіться на ті зміни, що відбуваються в Кримках, Скотаревому, Матусові. У громад з’явились додаткові гроші, і вони помітно розвиваються. А Лебедин поки не може визначитись: чи він до гарних, чи до розумних, втрачає фінансові ресурси і додаткові можливості розвитку громади.

Зараз бюджет Лебедина складає 4 млн грн, з яких 600 тис. грн йде на утримання апарату сільської ради. І якщо Лебедин зараз не створить громаду або нікуди не приєднається, то його бюджет з кожним роком тільки зменшуватиметься. Якщо ж він це зробить, то у нього з’явиться додатковий ресурс, бо крім того, що держава фінансово стимулює процес об’єднання, на місці залишатимуться і 60% податку з доходів фізичних осіб (ПДФО). Зараз із ПДФО в селі не залишається нічого, частина йде в район, частина — в область і куди розподіляють ці кошти — невідомо.

Тож, яке б рішення не прийняли лебединці,  рухатись треба до ОТГ, адже наразі це потужний імпульс, який дає можливість розвиватися селам.

— Люди бояться, що увійшовши в одну із ОТГ,  Лебедин, навпаки, не  бачитиме цих коштів.

— Думаю, що це банальна людська необізнаність в тих процесах, що нині відбуваються в країні. Якщо раніше Фонд регіонального розвитку України виділяв кошти для реалізації інфраструктурних проектів як міст, так і сіл, то зараз такі інвестиції йдуть лише на розвиток сільських територій. Сума інвестицій розраховується із кількості людей, які проживають в населеному пункті. Тобто, чим більша кількість жителів, тим більше отримає населений пункт. Рахуйте самі: якщо село Скотареве має 600 жителів і лише за перший квартал освоїло суму, яка дорівнює річному бюджету села за минулий рік, то скільки може отримати Лебедин із кількістю жителів в 4,5 тис.? По суті у Лебедина лише два шляхи: залишитись у тому ж статусі і рано чи пізно «померти», або створити чи приєднатись до ОТГ та почати новий етап свого розвитку.

— Усі люди на цій планеті непокояться в першу чергу через свої інтереси — так влаштований світ. А який Ваш власний інтерес у цьому процесі? За що хвилюєтесь Ви?

— Мої інтереси в ситуації з приєднанням чи утворенням у Лебедині ОТГ кардинально відрізняються від того, що хочуть нав’язати людям окремі «писарчуки». Я сам живу в Лебедині, моя сім’я, мої діти теж живуть тут. І я, як і інші, хочу їздити нормальними дорогами. Проте мої інтереси давно вийшли за рамки лише моєї родини, адже та «махіна», що називається Група компаній «ЛНЗ», не дає права мислити вузько. Мій інтерес в тому, аби працював Лебединський насіннєвий завод. Якщо в селі  житимуть люди, якщо їм хотітиметься тут жити, то будуть і працівники. А зараз процеси відбуваються зовсім інші: люди, які навіть погоджуються спочатку тут жити, як спеціалісти, все одно виїжджають у місто. Працювати у нас хочуть, а жити в Лебедині — ні. Я хочу змінити цю тенденцію. Для чого ми будуємо стадіони? Для чого ми будуємо тенісні корти? Для чого ми відомих артистів на день села запрошуємо? Для того, щоб підняти імідж Лебедина, і, звичайно, імідж Лебединського насіннєвого заводу. Я хочу мати впевненість, що вкладаю інвестиції, які планую нарощувати, туди, де завтра будуть люди.

— Тобто, у планах «ЛНЗ» — розширення виробництва?

— Минулого року ми почали закуповувати малину в місцевого населення та на договірних засадах морозили її на заводі у Звенигородському районі. Цього ж року нам там фактично відмовили у цих послугах, тому ми були змушені призупинити і закупку малини. Та ми не збираємось «складати лапки». Наступного року ми плануємо розпочати будівництво власного заводу із глибокої заморозки ягід та фруктів. Наразі визначаємось із місцем будівництва. Розглядаємо варіанти Лебедина, Шполи, Матусова, Золотоноші та Миколаївки, Сумської області. Звісно, Лебедин був для нас у пріоритеті — велика база малинників надає йому перевагу. Проте великі капіталовкладення не робляться на рік чи два, адже окупність такого заводу — мінімум 10 років. Ризикувати і вкладати інвестиції в той населений пункт, що націлений на занепад — немає жодного сенсу. З такими підходами, як у Лебедині, скільки буде жителів в селі через 10 років? Половина, і ті — пенсіонери? Село — це як і жива людина: або ти борешся з тими силами, що схиляють тебе до землі, або опускаєш руки і помираєш. Якщо люди вірять тим, хто через свій страх втрати власних «привілеїв» вбиває розвиток усього села, — це їхнє право. Але у своєму подальшому розвитку керуватимемось лише бізнесовими інтересами.

— То що ж буде далі з тими свердловинами та водопостачанням у Лебедині? Чи є вже якесь рішення?

— Чекаємо місяць після перших зборів. Якщо питання не вирішуватиметься, ми ініціюватимемо звіт сільського голови на сходці людей з цього мікрорайону. Запросимо на зустріч і голову Шполянської РДА, адже мова йде не лише про житловий сектор, а й про життєзабезпечення  закладів медицини, освіти, соцзахисту. Замість написання усіляких замовних статейок, хай краще консолідуються для вирішення проблем людей.

Щодо ОТГ. Навіть згадана  публікація в газеті показала, що люди нічого не знають про реформи місцевого самоврядування. Тож, якщо влада не збирається йти до людей із роз’ясненнями перспектив створення ОТГ і тих реальних переваг, які вони отримають, ми маємо наміри самі поспілкуватись з односельчанами, донести свою думку, почути їхню та порадитись, як жити далі.

Спілкувалася Наталія ДАВИДЕНКО

DMC Firewall is developed by Dean Marshall Consultancy Ltd