Тонкою ниткою відлітає у минуле «бабине літо». Осінь демонструє вздовж дороги свою мистецьку палітру — золото-багряні, жовто-сяючі пейзажі, звеличені не раз у чиїхось геніальних поетичних рядках. Довготривала поїздка-командировка вже добряче мене виснажила за декілька днів, тож милування осінньою красою значно бадьорило. Завершивши справи у Черкасах, думки прямували до Умані набагато швидше, аніж несли мене до неї колеса моєї автівки. Ще б пак! Завтра вже буду вдома, у столиці…

Аж раптом щось захопило мій подих, невидимі сили скоординували повернутися вмить назад, до невеликого кільця перед об’їзною трасою. На невисокому горбочку гордо красувався напис: «Географічний центр України»! Неймовірно! Чому це так серце забилося? На декілька хвиль я вкляк і не міг здолати холодний наплив у грудях. Це місто називається Шпола…

5Наступної миті я вже мчав її дорогами. «Подивлюся лишень, ще встигну до справ», — думалося, а насправді хтозна, що саме мені хотілося увидіти тут. «Серце України». Ці святі слова… Нав’язливі спогади перемогли увесь мій внутрішній стан і я знову думками полинув до сонячної Греції, де провів у липні декілька днів у справах. Вони, ці справи, наскільки тоді обвантажили мене, що я навіть не мав сил і поглянути на принади екзотичної країни. Очікуючи важливого дзвінка, нервував за кермом. По дорозі звернув увагу на одну красиву садибу — це був хостел. Зупинився. У невеликому, але напрочуд охайному та красиво оформленому ландшафтним дизайном приватному дворику панувала божественна благодать. Очі затьмарила неймовірна краса — гранатовий сад, котрий ряснів червоними плодами. Вмить із будиночку вибігла босонога дівчина в простій білій сукні, вхопила за ручку широку плетену козину й гайда збирати із дерев багряні кулі. Вона привіталася чужою мовою й запропонувала скуштувати чарівний фрукт. «Дякую», — природно відповів українською. «То Ви — українець!», — як же вона зраділа! Я смакував чудернацьким плодом, котрий «лікує від байдужості», «окриляє», «пробуджує до життя». Вона без упину розповідала, а я слухав би її вічно. Здалося, що час або зупинився, або зовсім перестав існувати. Незнайомка, не дозволяючи мені й слова промовити, оповідала про грецьке мистецтво, якісь археологічні знахідки античності, в яких дивним чином з’являється гранат. Я дізнався про художників Гізіса й Якопідіса та письменників Елітіса та Сеферіса, які оспівали загадковий червоний фрукт у своїх шедевральних творах. Навіть висловлювання грецькою спробував написати на піщаній поверхні декоративної стежинки — Είμαι η τύχη σας (Я — твоя доля!).

10Яся, Ярослава, приїхала на декілька днів до Салонік на відпочинок. Карооке диво зненацька увірвалося у моє напівсонне, напівавтоматизоване життя. «Звідки ти?», — питав її. «Я живу в Україні!» «Де ж саме?» «У самому її серці. Знайти дуже легко».

Солодку ідилію увірвав зухвалий телефонний дзвінок. Потрібно було негайно поспішати на значиму ділову зустріч. Мусив негайно прямувати до свого орендованого авто. Вже за кілька годин, виконавши всі бізнесові цільові плани, я вже сидів у кріслі чартерного літака, тримаючи в руці магічний фрукт, що так надихав грецьких митців. Про роботу думати зовсім не хотілося, наполегливо наповзали інші мрії. Серце України, яке воно? Я стиснув у руці соковитий античний подарунок. Треба її обов’язково знайти…

***

Шпола вразила ще більш ошатною золотавою одяганкою. «Гарне місто», — відмітив, повільно проїжджаючи повз чарівний осінній парк. Головне, ніхто не дізнається про мої хвилини дивакуватості. Ні на краплю не вірив досі, що існує ймовірність побачити її колись знову. Мрії зі сну не являються. І чого б то не взяти адресу, не спитати прізвища, не записати номер телефону? Чому таким незграбним уродився? А чи не сон то був узагалі? Так не буває. Але ж точно знаю, знаю — то моя доля!

І… О, диво! Знак на дорозі й справді не злукавив. Саме сюди я інстинктивно, певно, й намагався втрапити. Між кошлатими вічнозеленими стрункими деревами горів мій колір — такий міг створити лише диво-янгол у своїй небесній майстерні. Серед сучасного міського антуражу мов стрілою в серце поцілив затишний заклад з особливим для мене кодом — «Гранат». Своїм ногам я й не наказував — самі мене занесли до цього напрочуд романтичного місця. Усе тут нагадувало про той грецький сад, де його кароока володарка навіки опанувала моїм спокоєм.

Молодесенька офіціантка відразу чемно запропонувала мені вишукане фірмове меню, і гублячись у ньому, я обрав філіжанку запашного «Американо». Потім ще замовив декілька видів випічки, відмітивши, що смачнішого ніколи не куштував. Мій погляд сягнув на великий настінний екран, з якого владна фея пливла уквітчана в човні, чаруючи неземною мелодією. То була пісня про її величне кохання.

8«Подобається у нас?», — усміхаючись, запитала господарка «Гранату» «Це наш перший день у розширеному форматі. Сьогодні ми відкриваємо цей великий зал і перших відвідувачів пригощаємо смачним чізкейком». Разом із десертом, приємна пані подарувала ще й милу листівочку у вигляді червоного сердечка.

Мені захотілося дізнатися, чи знають вони карооку красуню на прекрасне ймення Ярослава? Але це було б безглуздям: ні прізвища, ні хто вона така, та й чи справді тут і є її Серце України?

«Ви знаєте, моя подруга не прийшла на побачення», — звернувся раптом я до вкрай уважної господарки. «Але я мушу вже їхати, тож я залишу у вас для неї ось цю листівочку», — я простягнув їй сердечко, на якому написав номер телефону. «А як ми дізнаємося, що це вона?» «Нехай погляне у вікно. Вона відразу зрозуміє, від кого це послання…»

Пані розширила здивовані очі. На вікні червоним маркером були виведені грецькі літери: Είμαι η τύχη σας.

***

Кажуть, після від’їзду зі Шполи дивакуватого хлопця на дорогому авто зі столичними номерами, минув час, і якось до кав’ярні «Гранат» завітала чорнява дівчина. «Яка чудова ідея! Це просто казка, справжній рай!», — захопливо хвалила привітну господарку закладу. І тут її погляд вловив пурпурний напис на вікні, який ніхто відтоді не наважився витерти. Вона довго дивилася у вікно, сидячи на тому ж місці, де гостював столичний пан. «Це, напевно, Вам», — принесли їй сердечко. «Неймовірне диво…», — плакала і не вірила своєму щастю.

Відтоді справжні дива оселилися в нашому міському кафе під незвичайною назвою «Гранат». Подейкують, що молодь уже називає його магічним місцем, де закохані знаходять одне одного.

Наталія ДАВИДЕНКО

DMC Firewall is developed by Dean Marshall Consultancy Ltd