Рушії адмінтерреформи в Україні і Європі

  Як би там комусь не подобалися зміни, пов’язані з впровадженням адміністративно-територіальної реформи в Україні, все ж мости, що лишились позаду, вже догорають. 

Слід зазначити, що реформа місцевого самоврядування і децентралізації влади зараз відбувається і у всій Європі, не лише в Україні. Зокрема, цікаво порівняти цей процес із однією з прибалтійських країн Євросоюзу — Естонією, за матеріалами сайту «Децентралізація».

  «Адміністративна реформа 20 років чекала на своє проведення. Вона потрібна всім регіонам і всім мешканцям країни, — заявив прем’єр-міністр після засідання уряду влітку 2017 року. — Зараз ми на найважчому і найважливішому її етапі». Йдеться не про нас, а про іншу державу. Це — цитата з виступу естонського прем’єра Юрі Ратаса.

  Кілька років тому ситуація в Естонії у цій сфері була схожою на українську. Ось лише кілька характеристик: дрібні громади без шансу стати спроможними, але з повноваженнями міста-стотисячника; опір реформам з боку мерів-старожилів (так, це не лише наша проблема!); ставка на «добровільне об’єднання», яке часом було схоже на імітацію реформи; російський фактор як гальмо реформи...

  Та нещодавно Таллінн зважився на крок, який до того називав неприпустимим: в уряді оголосили, що переходять до примусового об’єднання громад.

  Ще у 2004 році уряд Естонії дав старт такій адмінтерреформі, але... обрав точно такий шлях, який в 2014 році повторить Україна: пообіцяв, що об’єднання буде винятково добровільним. Тоді в Таллінні оголосили, що реформа забере шість років і триватиме до 2010-го. Реальність виявилася сумнішою: за 10 років на об’єднання згодилася лише десята частина естонських громад. Не допомогли ані стимули, ані бонуси... Але одного дня ситуація змінилася.

Точка зламу

  «Муніципалітети загалом не підтримували реформу, боялися її. Мери сіл та містечок казали, що вони спроможні, тобто ця реформа їх не стосується. Говорили, що уряд не повинен вирішувати за них, що це втручання у справи місцевої влади», — розповідає «Європейській правді» Каймо Каарманн-Лійве, радник Асоціації естонських міст. «Якщо чесно, то багато хто з місцевих керівників просто не хотів втрачати свою роботу. Адже коли декілька селищ об’єднуються, то мер залишається тільки один», — зізнався він. Чи не нагадує це нинішні українські реалії?

  Понад 10 років поспіль уряд намагався «підкупити» місцеву владу. Тим, хто згодиться на об’єднання, пропонували серйозні бонуси — як у вигляді дотацій для регіону, так і у вигляді «відступних» для тих мерів, які втрачали роботу. Ані перше, ані друге не спрацювало. Доки децентралізація та адміністративно-територіальна реформа буксували, естонські регіони стрімко наближалися до критичного стану. Українська влада часто скаржиться на урбанізацію та «вимирання» сіл. Ця загрозлива тенденція особливо помітна у депресивних регіонах: якщо молодь не бачить перспектив у рідному селі, вона їде в обласний центр, до столиці, куди завгодно. А оскільки Естонія є членом Євросоюзу, її громадяни мають більший вибір — для них відкритий переїзд до Фінляндії, Німеччини чи Британії. Стало зрозуміло, що держава прямує до кризи — потрібно шукати, як втримати людей у регіонах, і діяти якнайшвидше.

  Зрештою, наприкінці 2015 року, після чергових виборів, естонський уряд оголосив, що переходить до примусового об’єднання громад. Період «тихої реформи» вичерпав себе, на імітацію часу вже не лишалося.

  Ще кілька місяців пішло на законодавчу роботу, а влітку 2016 року закон був ухвалений. Він дав місцевим громадам останній шанс об’єднатися самостійно — щоби обрати партнерів, домовитися про об’єднання, схвалити і підписати з ними договори, муніципалітети мали лише півроку. Тих, хто «не знайшов собі пару», держава об’єднувала із сусідами на свій розсуд і на своїх умовах.

Підхід спрацював!

  Щойно у мерів з’явився крайній термін — зрушили з місця переговори між громадами, які до того безуспішно велися 10 років поспіль. Об’єднаним муніципалітетам пообіцяли дотацію з бюджету, 50 євро на людину. Для великих об’єднань, понад 11 тисяч мешканців, дотація додатково зростає. «Мерам об’єднаних громад пообіцяли особисту вигоду. Ті голови муніципалітетів, які залишилися без посади після об’єднання, отримують бонус — річну зарплатню. Натомість, якщо об’єднання здійснюється примусово, а не добровільно, не буде ані бонусу, ані дотації для громади», — пояснює Каймо Каарманн-Лійве.

  Та нині здається, ніби опору реформі в Естонії і не було. «Нам багато чого розповідали, але це минуле, тепер живемо разом», — приблизно так відповідали опитувані. І це не дивно, адже життя довело неправдивість деяких «страшилок», яким повірили люди.

  Кожну реформу супроводжують і складнощі, і незадоволені. Тим більше, коли йдеться про зміни, які 10 років поспіль зустрічали опір. «У нас все вийшло добре, але не думайте, що всюди пройшло так само сонячно», — каже Кадрі Теллеманн. І відразу наводить приклад: «Сусідній із нами муніципалітет опирався об’єднанню до останнього, судився з урядом, програв суд. Там непроста територія, колишня військова база... Зрештою, їх все одно приєднали до сусідніх громад, але вони втратили право на державну допомогу».

  На початку 2017 року в Естонії було 213 громад, більшість із них погодилася з реформою, але 17 опиралися до кінця — і програли. Наприкінці жовтня Верховний суд країни визнав законним їх примусове злиття з іншими селами та містечками, але вже без преференцій. Навряд чи їхні мешканці нині в захваті від реформи. У підсумку в Естонії лишилося 79 муніципалітетів. Середня кількість мешканців у них — майже 8 тисяч (до реформи було менше 2 тисяч).

  Досвід Естонії може стати в нагоді Україні. Звісно, якщо одного дня наш уряд зважиться на рішучі кроки і відмовиться від політики «лише добровільних об’єднань». Тоді всім нині необ’єднаним потрібно бути напоготові.

Підготував Юрій ГЛАДЕНКО

DMC Firewall is a Joomla Security extension!