Професійне свято прикордонника в багатьох країнах колишнього соцтабору, до якого належала й  Україна,  раніше відзначався 28-го травня. З 2018 року, згідно з Указом Президента України №111/2018 від 27 квітня 2018 року «Про День прикордонника України», з метою вшанування мужності та героїзму захисників державного кордону України, враховуючи внесок прикордонників у боротьбу за незалежність України, професійне свято — День прикордонника України тепер відзначають щороку 30 квітня.

Напередодні цієї дати редакція отримала листа, в якому своїми думками поділився читач і дописувач  газети, колишній прикордонник  Сергій Семчак.

Нещодавно ми разом із внуком Сергійком, якому незабаром виповниться чотирнадцять років, розглядали мій доволі пошарпаний так званий «дембельський» альбом. В усі часи хлопчаків його віку дуже цікавило все, що пов’язане з армією, з військовими справами. І мені, не приховую, було приємно спостерігати, з яким непідробним інтересом онук розглядає старі любительські фото, зроблені майже сорок років тому на далекій прикордонній заставі.

Прикордонники мого покоління добре знають, що багато таких знімків робилось, м’яко кажучи, не зовсім дозволеним способом. Ми ж тоді були молодими та завзятими і вважали себе бувалими і хвацькими вояками. Хотілося залишити собі на пам’ять цікаві знімки про службу на афганському кордоні. Тепер я маю змогу, переглядаючи їх, згадувати ті далекі часи…

Ось ми розглядаємо одне таке фото. На ньому ми з товаришем стоїмо, зіпершись з двох боків на прикордонний знак, якого в просторіччі називають «стовпом». Це не той «декоративний» знак, який ставили на території застав чи тилових гарнізонів — знімок зроблено на самій лінії кордону. Добре видно частину пустельного туркменського пейзажу, радянський герб і цифру «9» на самому знакові. Кожен прикордонник за цим номером без особливих зусиль визначить розташування застави, на ділянці якої зроблено це фото.

Знімок, звичайно ж, чорно-білий,  і тому я пояснив Сергійкові, що так званий «стовп» має таке ж забарвлення, як і той, що стоїть у центрі нашого міста у парку Слави.

Промовив я ці слова і, ніби тінь накрила спогади…Тоді я відігнав неприємну думку геть і лише згодом, коли дружина пішла провести внука додому, я замислився…

…Після розпаду СРСР Російська Федерація як його правонаступниця залишила на своїх кордонах теж кольорове забарвлення своїх прикордонних знаків, яке існувало за радянських часів — смуги зеленого і червоного кольорів. Своє особливе міжнародно визнане кольорове забарвлення прикордонних знаків має кожна держава. Такі кольори  — ознака того, що тут і далі в тил суверенна територія певної країни. І вже понад чверть століття  червоно-зелені смуги — символ російського кордону, російської території, російської держави. Країни агресора, яка впродовж чотирьох років чинить наругу над кордоном українським. Плюндрує наші синьо-жовті прикордонні знаки і територію суверенної України, посилає через зруйновану частину українсько-російського кордону своїх вояків-окупантів, зброю і найманців, які щодня сіють смерть на Донбасі.

На початку я не даремно підкреслив, що я — прикордонник і дуже добре розумію, якими дорогими, символічними, майже сакральними є для кожного прикордонника такі речі як зелений кашкет і прикордонний знак. Але чи дорожча наша пам’ять про свою службу на кордоні в далеких краях за пам’ять тих, хто поліг за рідну землю у боях із підлими загарбниками, які прийшли з-за червоно-зелених знаків країни-агресора?

Українські герої (і наші земляки в їхньому числі), що повертаються з донбаських окопів, ще не запитують: а що тут, у центрі міста, робить російський прикордонний знак? Показує, що тут, у центрі України — російська земля?!

Я порушив непросту і важку  тему, мої слова для багатьох, мабуть, гіркі і неприємні. Але особисто я вважаю, що ветеранам-прикордонникам варто підшукати інший символ для парку Слави. Принаймні, задуматися над цією ситуацією…

                                                                                 Сергій СЕМЧАК, м.Шпола

DMC Firewall is a Joomla Security extension!