На фоні подій, які відбуваються в державі, пов’язаних з підтримкою Константинополем рішення про надання автокефалії Церкві України, просто неймовірними виглядають пристрасті, які розгорілися в невеликому селі Сердегівка, що на Шполянщині.  У час, коли в країні створюється Єдина Помісна Українська Православна Церква, тривають об’єднавчі процесі в середовищі православних кіл у жителів села Сердегівка серед білого дня відбирають церкву, ними ж засновану і їхніми ж силами облаштовану. Про протистояння на релігійному ґрунті — далі, у листі самих селян до редакції «Шполяночка +».

«Ми, жителі села Сердегівка, захоплюємося відзначенням Днів сіл у нашому районі, читаючи про це гарні репортажі. Серце радіє за тих людей, за їхню місцеву владу. І душа ридає від того, як 21 вересня пройшов День села у нас в селі. Такої моральної наруги, мабуть, не було в жодному селі Шполянщини і Черкащини… 

Шість років тому троє однокласників, вихідців із села, вирішили побудувати в селі церкву — на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Ми переконалися, що якщо є мета й бажання, то все можна реалізувати. У 2012 році на наше звернення до нас у село приїхав владика Софроній і дав засновникам церковної громади своє благословення на створення церкви. Сільською радою було виділено приміщення для храму в адмінбудівлі колишнього дитсадка. На цю справу в селі відгукнулося більшість людей, які зібрали кошти на облаштування церкви. Директор місцевого сільськогосподарського підприємства СТОВ «Отава» Андрій Скрипник підтримав ініціативу і виділив кошти на виготовлення іконостасу. І почалося, як кажуть, народне будівництво — люди добровільно приходили штукатурити, білити, фарбувати, прибирати. Жінки-майстрині Людмила Степова та Галина Кот вишили в ті дні рушники на релігійні теми, люди знесли до нашого спільного храму ікони, рушники, серветки, доріжки, килимки, вази тощо. Кожен ділився, чим міг. Організатором і втілювачем всіх будівельних робіт був Олександр Журба, який за своїм проектом і власними силами виготовив іконостас. Велику допомогу надали нам отець Михайло із села В’язівок, отець Іван із Умані, виходець села Юрій Голобор, працівники швейного цеху із міста Черкаси. І так всім миром була збудована наша капличка, хоч її всі називають церквою. Її у день храмового свята — 21 вересня 2012 року освятив отець Михайло із В’язівка. На відкриття церкви зійшлося  й з’їхалося скільки земляків, що ледве всі поміщалися в невеликому приміщенні. Після служби відбулася святкова трапеза. І так було всі роки. Люди дійсно сходилися на свято. Всіма церковними справами керувала засновник і організатор церкви Катерина Буженик. Згодом Андрієм Скрипником було запропоновано започаткувати гарну традицію – відзначати у день храмового свята і День села. Так, зранку в церкві відбувалася служба, потім — церковний обід, потім — культурна програма: концерт, пісні, танці, застілля. Всі були задоволені, бо це було справжнє сільське свято. І так було до цього року.  

Отець Михайло після відкриття нашої церкви ще два роки правив у ній, поки його не вижив благочинний церков УПЦ МП в Шполянському районі отець Василь, який почав зводити на нього лихі наговори. Негаразди в церкві почалися з приходом нового попа зі Сміли. Спочатку він правив служби хвилин 20-30, а згодом і 5-10-ма хвилинами обмежувався. Забирав гроші із граматок, не читаючи треби «за здоров’я» і «за спокій», кропив людей неосвяченою водою. Наш касир церкви ще й потай від усіх доплачувала цьому попові із пожертвувань громади. Звичайно, селяни почали обурюватися таким хамським ставленням московського попа, а де-які зовсім перестали ходити до церкви. Останньою краплею стала подія у грудні минулого року, коли ховали стареньку жінку. Цей піп на скору руку відправив у хаті панахиду і не провівши покійницю за ворота, вийшов через запасний пролаз. Прихожани церкви, обурені та занепокоєні, почали звертатися до організаторів церкви про заміну цього попа.

Порадившись, вирішили запросити отця Ігоря із Соболівки, щоб він у селі здійснював богослужіння. Довели до відома сільського голову Людмилу Зеленько, обговорили питання організації нинішнього дня села, меню для церковного обіду, кошти на який надали для нас спонсори – ГК «ЛНЗ».

Але не так сталося, як гадалося. Напередодні свята сільський голова поставила організаторів перед фактом, що в церкві правитимуть аж чотири попи московського патріархату. Як виявилося, згодом церковні «примазанці», самозванці та сепаратисти подружжя Ніни і Григорія Семиволос, які взагалі не брали участі в будівництві церкви, самовільно запросили московських попів для богослужіння. Для чого тоді влада в селі, якщо нею керують московські посіпаки?

І от, у день свята, самозванець Григорій Семиволос самовільно зриває замки в церкві, запускає туди натовп «тітушок», бо інакше не назвеш цих знахабнілих, озлоблених істот. Оскільки отець Ігор відмовився від запрошення, поки в селі триває конфлікт, то всю ненависть і злість «тітушки» на чолі зі смілянським попом вилили на засновницю церкви Катерину Буженик. Лиш за те, що людина прийшла на своє церковне робоче місце продавати свічки, піп почав кричати, що вони тут будуть керувати і торгувати. На зауваження пані Катерини про неосвячену воду, про непрочитані граматки оскаженілий московський піп почав виганяти людину з церкви. А озвірілі жінки-«тітушки» ледь не силою виштовхали її з церкви. І потім, зі слів очевидців, в церкві почався справжній «шабаш», до якого приєднався і отець Василь (УПЦ МП в Шполянському районі). Всього в церкві було близько сорока чужих людей. Справжні ж прихожани сиділи надворі під церквою. 

Всю цю ораву сільський голова Людмила Зеленько запросила і на церковний обід. Та людей обурило саме те, що в селі ніхто не знав, що буде свято, всі чекали запрошення та повідомлення про заходи від сільради. Московські попи та їхні «тітушки» набили свої черева і, не подякувавши навіть голові села, відчалили. Та ще й наостанок вибрали сільським церковним старостою свого блазня Григорія Семиволоса та закрили церкву своїм ключем і замком. Так що тепер справжні прихожани і засновники церкви не мають доступу до храму, який власноруч облаштували.

Ось такий День села мали цього року жителі Сердегівки.

Цим листом висловлюється обурення діями сільської влади за нанесення моральної наруги жителям села і прихожанам церкви».

Безпосередні засновники, організатори та спонсори будівництва церкви, жителі Сердегівки: Катерина Буженик, Марія Сторчак, Валентина Нещадим, Тетяна Нащокіна, Василь і Валентина Сторчаки, Зоя Шевченко, Марія Шевченко, Ольга і Степан Білики, Катерина Буткевич, Валентина Чорна, Інна Боровцова, Людмила Степова, Марія Коваленко, Дмитро Заскалета, Андрій Турченюк, Віталій Круглій, Алла Шестеренко, Григорій Бородатий, Катерина Бондаренко, Галина Кот, Ганна Письменна, Любов Степова, Людмила Клименко        

DMC Firewall is developed by Dean Marshall Consultancy Ltd