Промовляючи вислів «лікар від Бога»,  ми не завжди в повній мірі  усвідомлюємо його значення. Та лише  звертаючись до медиків  по допомогу, розуміємо  значення цих слів. Бути достойними  представниками цієї професії можуть люди, які володіють високим професіоналізмом, витримкою, співчуттям, чуйністю.

Саме таким наділений колектив  медиків Лозуватської амбулаторії, який очолює Віра Захарченко і де трудяться лікарі  Ярослава Черченко та Валерій Захарченко, сімейні медсестри – Наталя Гегельська, Леся Шпиця, фельдшер Вікторія Іваненко,  лаборант  Марія Шпиця, медсестра фізкабінету  Алла Назаренко, молодша медсестра  Світлана Коваленко, водій  Микола Вітренко. 

«Стався до людей так, як хочеш, щоб ставились до тебе», —

 сказав  якось Ярославі Черченко, котра була старшою донькою  в родині, її тато.  Ярослава щойно отримала лікарський диплом і разом зі своєю сестрою виконали  батькове бажання стати лікарями. Стільки років відтоді минуло…

лікарі Черченко і ЗахарченкоВже понад чотири десятиріччя лікар Ярослава Іванівна Черченко віддає свої вміння, досвід і терпіння, часто не рахуючись з часом, усім, хто до неї звертається. Знають люди, вона безпомилково визначить точний  діагноз і призначить відповідне лікування.

У далекому 1972-му після закінчення Тернопільського медінституту Ярослава Іванівна разом із чоловіком Миколою Степановичем приїхали за направленням у Лозуватку. Він — терапевтом, вона — гінекологом. І з головою поринули в роботу…

— Миколу Степановича було призначено головним лікарем,— згадує Ярослава Іванівна. – Нам  виділили квартиру в приміщенні амбулаторії.  До нашого приїзду в селі функціонувала сільська лікарня на 35 ліжок,  амбулаторія та пологовий будинок. Жодного лікаря, лише кілька фельдшерів. У 70-х роках люди чомусь з недовірою ставилися до медиків. Працювати було складно, до того ж потрібної медичної апаратури не мали, хоча доводилося обслуговувати близько 10 тисяч населення.  Звісно, що  й транспортом забезпечені ми не були. Добиралися на возі, на тракторі, взимку — на санях, а частенько й пішки. І щороку приймали не менше ста пологів… 

З часом Лозуватську сільську лікарню переформували, і тут отримували лікування жителі Терешок, Сердегівки, Василькова, Іскреного, Капустиного, Георгіївки… Тоді вільного часу майже не було.

Та, долаючи кілометри по бездоріжжю, до нитки промокаючи під дощем, жінка ніколи не нарікала на долю, бо знала,  що там, куди вона поспішає, на неї чекають. В такі хвилини  згадувала слова на той час вже покійного батька: «Я пишатимусь тобою», і втирала непрохані сльози .

Час ішов…Колгосп тоді допоміг  провести в лікарні  ремонт, закупити необхідну для того часу апаратуру. Подружжя Черченків придбало власне житло, народило й виховало двох чудових дітей — Володимира та Оксану, нині вже мають четверо внуків.

Після реорганізації, в 1976 році, коли було закрито дільничну лікарню, а Микола Степанович перейшов працювати лікарем швидкої допомоги, Ярослава Іванівна очолила Лозуватську сільську амбулаторію і  працювала на цій посаді  аж до виходу на пенсію, до 2007 року. І жодного разу не пошкодували, що не переїхала  з села в якесь інше місто.

—Мені здається, що я  й народилася тут. Лозуватці – чудові й щирі люди.    Хіба я могла зрадити їх?— каже жінка. Ярослава Іванівна пригадує різні випадки своєї лікарської практики  і посміхається . За її плечима — велике життя, яке вона пов’язала з медициною, і жодного разу не шкодуючи  про це  і завжди пам’ятаючи батькову настанову. Тепер вона знає, що її тато, дійсно, міг пишатися нею…

  І хірург, і протезист, і терапевт…                         

  Один серед жіночого колективу медиків  —  веселий чоловік, який, здається, не вміє засмучуватися, бо  на його обличчі завжди привітна посмішка,— лікар-стоматолог Валерій  Захарченко. Кажуть, що він чарівник, бо навіть дітвора без остраху відвідує сільський  зубний   кабінет.

 Після закінчення медичного інституту Валерій  отримав направлення на роботу в Лозуватку і ось вже близько трьох десятиліть працює в сільській амбулаторії.  Спочатку доводилося працювати на старому обладнанні,  та Валерій Валерійович  не  засмучувався і не здавався. Не такий вже він має характер.  Коли ж у стоматологічному кабінеті з’явилася сучасна апаратура, працювати лікарю стало набагато  приємніше і комфортніше. Та й відвідувачів побільшало.  Лікар  Захарченко нині  успішно виконує всі стоматотологічні маніпуляції – він і хірург, і протезист і терапевт. А ще Валерій Валерійович щасливий батько та дідусь.

«До людей  — зі щирістю і добром»,—

таким правилом керується в житті завідувачка Лозуватської амбулаторії загальної практики  сімейної медицини Віра Євгенівна Захарченко.

Таку ж непідробну щирість та доброту  випромінюють її очі, Здається, час не торкнувся цієї  ніжної і вродливої  жінки, хоча вона вже має двох дорослих дітей і онука. 

 Після закінчення Дніпропетровського медичного інституту, в 1989 році Віра Євгенівна приїхала на Шполянщину і працювала в с.Топильній. Їй, котра народилася й виросла у великому місті, спочатку все було новим і незвичним. Та дуже швидко ця жінка звикла  до сільського життя і  часто пішки долала    кілометри, обслуговуючи виклики до хворих не лише  Топильної, а й Терешок, Сердегівки та Ховківки, які обслуговувала.

Після реорганізації Топильнянської амбулаторії, Віра Євгенівна обійняла посаду лікаря -терапевта в селі Лозуватка.  У 2006 році закінчила курси з сімейної медицини  і з 2007 року змінила  Ярославу  Черченко на посту завідувачки.

За час своєї роботи багато було випадків, коли від правильного рішення лікаря залежало майбутнє її пацієнтів  Та один, який  стався на початку її лікарської практики, закарбувався в пам’яті на все життя…

колектив Лозуватської амбулаторії До амбулаторії  на машині  привезли дідуся, котрий не говорив, не рухався, і, здавалося, уже попрощався з життям назавжди. Виявляється, старенький пішов до магазину, там йому стало зле, і випадковий покупець —чоловік, котрий  якраз під’їхав вантажівкою, удвох із продавчинею в буквальному сенсі «вкинули» його у вантажівку і доправили до медиків. Швидко оглянувши хворого, Віра Євгенівна зрозуміла: у старенького інсульт. Рахунок йшов на секунди. Рішення прийняла блискавично. І воно було правильним. За якусь мить дідусь розплющив очі і почав говорити… 

 — Сільські лікарі  у селі завжди  були «сімейними», — каже, усміхаючись, Віра Захарченко, адже ми для них і педіатри, і терапевти, і травматологи, і психологи. З будь-якою проблемою йдуть до нас. Ми знаємо кожного сільського жителя і його проблеми.

Звичайно, часи міняються, змінюється життя і  умови роботи медиків.

Віра Захарченко відзначає покращення організації роботи амбулаторії, завдяки участі у Міжнародному проекті ПРООН «Місцевий  розвиток, орієнтований на громаду». В закладі провели капітальний ремонт: поміняли вікна, підвели воду, переробили опалення.  З організацією в районі  Центру первинної медико-санітарної допомоги, поліпшилося  матеріальне забезпечення — амбулаторія постійно забезпечується медикаментами для першої  допомоги,  закуплено необхідні інструменти та обладнання для діагностики.

Звичайно, в роботі цих людей не все завжди складається гладко.  Та медики називають це робочими моментами. І щоранку, поспішаючи до своєї амбулаторії, всі вони — лікарі від Бога, знають, що на них чекають ті, кому їхня порада і фахова допомога нині потрібні понад усе…

                                                                              Ніна Івашкевич, м.Шпола

На фото: медична сестра Алла Назаренко, терапевт Ярослава Черченко, сімейна медсестра Леся Шпиця, завідувачка Лозуватської амбулаторії Віра Захарченко, сімейна медсестра Наталя Гегельська, лаборант Марія Шпиця

DMC Firewall is developed by Dean Marshall Consultancy Ltd